Пам’яті історика й археолога Юрія Коваленка (позивний «Маестро»)

Пам’яті історика й археолога Юрія Коваленка (позивний «Маестро»)

Хвилина мовчання

22.03.2026 09:00

Укрінформ

Сьогодні, 22 березня Юрію мало б виповнитися 60 років

Юрій Коваленко ґрунтовно знав історію Глухівщини і Батурина, пів життя займався розкопками гетьманських столиць, написав понад 70 наукових статей, захистив кандидатську дисертацію. А ще – здійснював пошуки тіл загиблих в часи Другої світової війни, а пізніше – повернення тіл наших воїнів у рамках місії «Чорний тюльпан». Грав на гітарі, писав пісні. Ще у 2014 році передчував, що буде велика війна, тому в 2020-му підписав контракт із 58-ю конотопською окремою мотопіхотною бригадою ЗСУ імені гетьмана Івана Виговського. Повномасштабне вторгнення РФ зустрів на околицях рідного Глухова, пізніше були бої на Чернігівщині, на Броварському напрямку, далі – Донеччина. Останній бій прийняв 14 березня 2023 року в Серебрянському лісі – за кілька днів до свого 57-річчя.

Юрій народився 22 березня 1966 року у селі Некрасовому поблизу Глухова на Сумщині. Археологом мріяв стати з дитинства, збирав колекцію різних “викопних” дрібничок.  Мама викладала в школі історію, тому не забороняла хлопцеві формувати свою колекцію. Правда, довгий час археологія лишалася хобі – за першою освітою чоловік мав фах електрика, за першою вищою – психолога. Уже в дорослому віці закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за фахом археолога та музеєзнавця. 

З кінця 1980-х був учасником українських патріотичних організацій, піднімаючи український дух в рідному зросійщеному Глухові. Під час мітингів Юрій запам`ятався багатьом гарним високим юнаком з гітарою та проникливими піснями, часто на історичну тематику. У 1991 році брав участь у фіналі фестивалю «Червона Рута» в Запоріжжі з власною піснею про знищення Батурина військами Меншикова в 1708 році.

Строкову службу проходив у складі західної групи військ Радянської армії на території Польщі в місті Легниця. Пізніше пішов на понадстрокову службу і майже сім років, з 1992-го по 1997-й, служив у структурі морально-психологічного забезпечення військової частини в Глухові, працював завідувачем клубу військової частини.

У цей же час поринає в розкопки. Ще у 1987 році Юрій потрапив до археологічної експедиції, що працювала в Києві на Подолі. Невдовзі приєднався до ентузіастів, які займалися пошуком військових поховань часів Другої світової війни. Часто їхні знахідки суперечили офіційній інформації з радянських підручників історії.

«Ми піднімаємо зовсім невідому історію. В документах вона одна, а ми розкопуємо і бачимо зовсім іншу. Прекрасно розумію, чому у свій час пошукова робота саме у такому археологічному форматі була неможлива. Було багато такого, що, на думку радянської влади, людям не слід було знати. По суті, ми знали те, що нам дозовано дозволили знати, вірили написаному у підручниках. А археологія – це як точна математика, яка дозволяє проаналізувати написане», – говорив Юрій в одному з інтерв`ю.

У 1992 році разом з однодумцями заснував у Глухові пошуковий загін «Обеліск», що входив до Всеукраїнського об’єднання «Спілка «Народна пам’ять». За два роки організував у місті розкопки на місці табору військовополонених часів Другої світової, виявивши понад півтори тисячі решток солдатів і цивільних. А 1 жовтня 1994 року в рамках «Всеукраїнської вахти пам’яті» відбулося перепоховання загиблих на новоствореному меморіалі в урочищі Борок на околиці Глухова. Це була перша подібна акція в Україні, що набула загальнодержавного розголосу.

Професійно займатися історією та археологією Юрій почав у 1999 році, коли влаштувався до історико-культурного заповідника «Глухів». Він очолив науково-дослідний відділ, під його керівництвом почали проводитися масштабні археологічні розкопки, зокрема – дослідження літописного давньоруського Глухова. У 2008 році за його концепцією в місті відкрили Музей археології. Того ж року заповідник «Глухів» отримав статус національного.

Також займався розкопками Батурина, керував дослідженнями руїн Цитаделі Батуринської фортеці, розкопками заміської резиденції гетьмана Івана Мазепи у Гончарівці, разом з іншими вченими досліджував садибу генерального писаря Пилипа Орлика. Їхній експедиції вдалося реконструювати зовнішній вигляд Батуринської фортеці, гетьманського будинку, замкової церкви. Зокрема, учений встановив точне місце розташування головного столичного храму – собору Живоначальної Трійці, та його цвинтаря. У 2006 році разом із фотографом Юрієм Москаленком їм вдалося здійснити аерофотозйомку території гетьманської столиці. Востаннє  у Батурині побував у квітні 2022 року – їхній бойовий підрозділ місяць перебував у гетьманській столиці на відновленні.

У 2014 році, коли росіяни окупували Крим і почали бойові дії на Донбасі, Юрій одним із перших добровольцем пішов у військкомат. Але ВЛК визнало його частково непридатним до служби. Тоді вирушив на схід у складі гуманітарної місії «Чорний тюльпан» – повертати додому перших полеглих у цій війні, адже окупанти в деяких випадках погоджувалися допустити для евакуації тіл героїв виключно цивільних осіб.

У складі місії Юрій відбув дев`ять ротацій, особисто повернувши з окупованих територій близько 150 тіл полеглих українських воїнів. А у 2020 році облишив усе і підписав контракт із 58-ю конотопською окремою мотопіхотною бригадою ЗСУ імені гетьмана Івана Виговського. 

«Він казав, що вони не зупиняться, вони не залишать нас у спокої. І будучи самодостатньою людиною, маючи все – гідну зарплату, роботу, сім’ю, він прийшов до мене в кабінет і сказав: «Відпустіть мене, я вас дуже прошу. Я не можу по-іншому», – згадувала директорка Національного заповідника «Глухів» Ірина Мошик.

Бойове хрещення Юрій прийняв у 2021 році в Авдіївці. Того ж року захистив кандидатську дисертацію на тему «Історична топографія Глухова доби Середньовіччя та ранньомодерного часу». Позивний «Професор», який мав серед однодумців із «Чорного тюльпана», змінив на «Маестро» – навіть в окопах він не розлучався з гітарою.

Повномасштабне вторгнення зустрів на околицях Глухова, захищаючи найдорожче: свій дім, свою родину, свою історію. Пізніше були бої на Чернігівщині, під Броварами. Після звільнення Київської області деякий час лікувався в госпіталі, але й там не сидів без діла – зайнявся волонтерством: шукав бойові авто для свого підрозділу, сам переганяв їх. А щойно дозволило здоров’я, повернувся на фронт – спочатку на південний, пізніше східний. 

Останній бій Юрій Коваленко прийняв 14 березня 2023 року в Серебрянському лісі, поблизу села Кузьмине Сєвєродонецького району Луганської області. Ще до загибелі просив лише про одне – щоб його тіло не залишили на полі бою, а повернули рідним. Заповіт виконав його побратим із позивним «Базука».

У «Маестро» залишилися дружина, журналістка Оксана Коваленко, та дві доньки — Леся та Іванка. 

Іменем Юрія Коваленка названі вулиці в Глухові та селі Некрасовому. На будівлі музею археології Національного заповідника «Глухів» у 2024 році відкрили меморіальну дошку. Науково-дослідний інститут українознавства МОН України в листопаді 2023 року започаткував іменну премію молодим ученим-українознавцям імені Народного Героя України Юрія Коваленка. 

Наталка Позняк-Хоменко

Фото: Національний заповідник "Глухів", з сайту sumy.today

За матеріалами: Новинарня, sumy.today, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

   
Новини з передової