Сергій Воронцов пише про долю Буковини у часи Першої та Другої світових війн у контексті досвіду чернівчанина і поета європейської відомости Пауля Целана. 1945 року Целан був просто юнаком, який втратив родину у війні, пережив трудовий табір, примусові роботи, розстріл родичів та друзів. Далі у колонці автора.
Чернівці. 1945 рік
У часи Першої та Другої світових війн Буковина була у центрі подій, тут проходила лінія фронту, бойові зіткнення, розстріли, масові репресії. Тоді регіон переживав долю в чомусь схожою з долею Донбасу: сотні тисяч біженців, криза ідентичностей, буря історії, що зламала сотні тисяч доль. Як буковинці того часу жили після війни: що було з їхньою психікою, їхнім світоглядом, їхніми долями?
Цей матеріал присвячений досвіду чернівчанина і поета європейської відомости Пауля Целана. 1945 року він був просто юнаком, який втратив родину у війні, пережив трудовий табір, примусові роботи, розстріл родичів та друзів. Але залишився живим.
Пауль Целан у чернівецький період. Wikimedia Commons.
Із приходом радянських військ Пауль зміг отримати бронь як працівник психіатричної лікарні, продовжив вивчати філологію у Чернівецькому університеті, а згодом став перекладачем газети «Zorile Bucovinei».
Уже з тих часів ті, хто знав Пауля, згадують, який катастрофічний вплив на його вдачу, на його характер мала війна. По-перше, Пауль мав почуття провини за те, що не загинув, в той час, як його близькі загинули. Він говорив про це достатньо відверто із людьми, якими приятелював.
«не важка фізична праця, не голод і холод були такими чинниками, які налаштовували Пауля на меланхолійний лад, а глибоке почуття вини, що він лишився живим, у той час, як його батьки зазнали смерті», – писав його товариш і мемуарист Ізраель Халфен (переклад цитати – Петро Рихло).
Пауль не позбувся цього відчуття провини до кінця житті. Це досить розповсюджене явище серед людей із таким досвідом. Воно ж надихнуло кілька його віршів.
Друге його відчуття – післявоєнне: незначущості, ілюзорності, певної фальші того, що відбувається у мирний час. Про відсторонену посмішку зневаги, що з’являлася раптом у нього посеред якихось студентських посиденьок, дискусій згадує його тодішня подруга Стелла Авні.
Фото випускного класу та вчителів Пауля Целана ( тоді Пауля Анчела) у чернівецькій гімназії. | Сайт чернівецького земляцтва czernowitz.ehpes.com
Навколо були люди, чий досвід мало чим відрізнявся від Целана, але в умовах ідеологічної диктатури вони не схильні були відігрівати одне одного. На роботі у газеті 1945 року траплялося, наприклад, таке:
«На «летучці» (редакційній нараді) редакції румунською мовою обговорюються деякі невдалі переклади або невнесення всіх правок, зроблених уночі в українських текстах. За столом сидять 11 співробітників румунської редакції, а також головний редактор і секретар парторганізації. Останні двоє все ще носять військову форму. Головний редактор — контужений, щойно з військового госпіталю, і в будь-якій, навіть незначній помилці бачить лише злий намір і умисел. Він постійно люто ходить кабінетами редакції, коректорською та друкарнею у пошуках «шпигунів» і «диверсантів». У своєму сліпому гніві він часто застрибує на редакційний стіл, навколо якого сидять літературні редактори, перекладачі та коректори, що заціпеніли від поведінки цієї хворої людини, яка ще не одужала після тяжких поранень і марширує перед ними, розмахуючи під носом пістолетом, імовірно, зарядженим», — (Грігоре Криган , «Книга зористів», спогад Романа Котінського).
Дивовижним чином ми такий стиль поведінки бачимо нині серед людей, яких зовсім не контузило, а, навпаки, вони перебувають за межами країни у теплі та ситості. Втім, надлишок сил витрачають на те, щоб, фігурально висловлюючись, теж застрибувати на чужий стіл і одвічно шукати «зраду». Це радше не жертви вибухів, а продукт шаленого гіпнозу лжепророків, які щохвилинно промивають мізки своїй пастві у тих же мережах. І надають і своїй пастві цей комісарський тон.
Ілюстрація до творчости Целана.
Вочевидь, вся ця атмосфера настільки не надихала молодого поета, що змусила до еміграції. З Чернівців тоді ще можна було виїхати. Радянська адміністрація хотіла позбутися корінних чернівчан, тому подекуди бюрократична практика набувала екзотичних рис. Наприклад, дозволи на виїзд в еміграцію, канцелярські форми розкидалися просто з балкона Ратуші. Але Паулю так не поталанило — довелося пройти всю бюрократичну тяганину, щоб виїхати з Чернівців. Зрештою, він виїхав до Бухареста у російській військовій вантажівці, тому що жоден інший транспорт не працював.
Бухарест та Відень. Мрія
Але метою його був не Бухарест, а Відень. Целан любив говорити, що він народився у Відні, хоча насправді таки у Чернівцях, які пробуджували мрію про Відень. І він ішов післявоєнним життям, окрилений довоєнною своєю мрією.
Целан зі своїм приятелем та колегою Петре Соломоном. 1947 рік. Бухарест | З книги: Petre Solomon, Paul Celan: dimensiunea românească, Ed. Kriterion, București, 1987, photos.
У Бухаресті, який, на думку Целана, був просто перевалочним пунктом до Відня, Пауль зробив стрімку кар’єру літературного перекладача та поета. Його фінансові можливості стали достатніми, щоб організувати для себе нелегальний перехід кордону. Через два роки він покинув уже соціалістичну Румунію. Щоб дістатися мрії — Відня. Пізніше саме ці два роки у Бухаресті, коли він мав спілкування молодости і мав мрію, Целан згадував як найкращі у своєму житті.
Загадка війни мучила Целана. Він розумів, що більшість людей натхненно входить у війну і натхненно із неї виходить, не роблячи жодних висновків. І попри те, що війну пройшли всі навколо, думали про неї всерйоз мало людей. А Целан не міг не думати. Чому його мати мала впасти десь на Поділлі з кулею у потилиці, чому його батько мав вмерти від знесилення там же? Що спонукало катів стати катами, адже колись вони були цілком пересічними міщанами…
Перша публікація знаменитого вірша Целана «Танго смерті» у румунському журналі «Contemporanul», 1947 рік. Публікація “Observator Cultural” (Celan 100)
Вже у Відні, коли мрію було досягнуто, його почало діставати згадане вже яскраве відчуття незначущости та ілюзорности культурних посиденьок і теревенів.
«…культурне життя, у якому тепер теж беру участь, вся ця бридка метушня, беззмістовна і гордовита балаканина, виставляння себе напоказ, ходульна актуальність — все це з кожним днем стає для мене чужим, але зав’яз в цьому, і тому всі навколо виглядають у моїх очах як надмірно жвавий хоровод привидів», — пише Целан у листі до Інгеборг Бахман.
Переїзд до Парижа. Загибель
Із провінційного, як виявилося, Відня, Целан переїжджає до Парижа. Власне там відбувається подія, доволі цікава з точки зору впливу на Пауля. Випадково він стає перекладачем на німецьку книги Еміля Чорана. Чоран, теж колись громадянин Румунії, вважався видатним інтелектуалом, який, як і Целан, знайшов собі прихисток у Франції. Книга мала назву, яку можна було б перекласти як «Рекомендації з руйнування основ» (переклали як «Трактат…»).
Еміль Чоран. Wikimedia Commons.
Звісно, перше, що там таврувалося, — це догматизм, ідеологізм сучасного життя:
«Сам диявол виглядає блякло у порівнянні із власником істини, власної істини.
Ми несправедливо пристрасні щодо всякого роду неронів, звироднілих мрійників, які розважалися масовими вбивствами, адже це не вони вигадали слово “єретик”. По-справжньому великими злочинцями є ті, хто насаджує ортодоксію у релігійній чи політичній сфері, ті, хто проводить розмежувальну лінію між правовірністю та єретиками.
Що таке гріхопадіння, як не гонитва за істиною, і впевненість у праві власності на неї, що воно таке, як не пристрасть до догми і торжества догми. І в результаті народжується фанатизм — смертний гріх, який прищеплює людині любов до пророцтв та терору, лірична зігнила смердюча лепра, яка вражає душі».
Целан був лише перекладачем цих слів, але сприйняв їх майже особисто. У листі Чорану він писав: «Я подумав, ці слова — наслідок вашого отруєння скепсисом…» Але далі зізнається, що і сам отруєний.
Вулиця, де Целан мешкав у Парижі.
Насправді воєнний досвід Целана не був звичайним. Адже так сталося, що всі сторони конфлікту у тій війні були для нього чужими. Що буває не так часто. Тому він шукав серед цих ніби непримиренних супротивників радше спільне, аніж різне, так як робив і Чоран. І це був воістину страшний ракурс, що відкривав жахливі очевидності: і переможці, і переможені, і ті, хто зовсім не брав участь у світовій війні, мали багато спільного: вони були уражені однією сліпотою. Їх вразила віра в ідеали, ідоли. Їх об’єднувала беззастережна віра, що вони знають істину. Наведу ще цитату Чорана з книги, яку взявся перекладати Целан:
«Людина чіпляється за догму не тому, що та є істиною, а тому, що без неї вона відчуває запаморочення від власної нікчемності. Щоб не бачити безодні всередині себе, вона вирішує заповнити світ трупами тих, хто з нею не згоден.
Переконання — в’язниця, в яку людина замикає свій розум, щоб більше не відчувати страху перед безмежністю. Сумнів же повертає нам повітря».
Целан із дружиною Жизель Лестранж.
Услід за Чораном Целан увірував у своєрідну святість зневіри. Однак якщо для Чорана це було джерелом стилістичного натхнення, блискучим прийомом мислення, то для Целана радше емоційною руйнацією. Якщо ти втратив своїх рідних і друзів у безглуздій бойні, ти можеш сказати: «Бога нема, нічого нема». І справді, на мить, хвилину може стати легше, адже ти ніби знайшов пояснення, відповідь. Але це полегшення зневіри ненадовго. Ще одна обставина. Чоран насправді не бачив війни, а для Целана вона була надто реальним переживанням.
Після самогубства Целана Чоран написав:
«Для нього, вцілілого в таборах, найменша несправедливість була рівнозначна поверненню в пекло.
Він був уражений недугою чистоти. У світі, де все — лише компроміс і бруд (…). Він здавався людиною без шкіри: будь-який дотик спричиняв йому нестерпний біль (…).
Коли я дізнався про його смерть у Сені, я не здивувався. Він уже давно перебував «десь-не тут». Він просто припинив вдавати, ніби він досі серед нас».
Виявилося, що є речі, які неможливо вирішити в інтелектуальному полі. А лише теплим стисканням руки…
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media