Пам’яті військовослужбовця Тараса Шпука (позивний «Череп»)
Хвилина мовчання
12.11.2025 09:00
Укрінформ
Став одним з ініціаторів розвитку адаптивних видів спорту для ветеранів
Тарас був тією людиною, яку в Україні багато хто знав – особисто чи заочно. Як згадують колеги, він брався за будь-яке питання, завжди казав: «Зараз вирішимо», і справді вирішував.
Фото: Фонд "Повернись живим"
Тарас народився 15 лютого 1991 року в селі Нижнів Тлумацького району Івано-Франківської області. Після закінчення школи вступив до Міжнародного університету розвитку людини «Україна», у 2012 році здобув звання магістра за спеціальністю «Програмна інженерія». Згодом отримав освітньо-кваліфікаційний рівень магістра за спеціальністю «Комп’ютерний еколого-економічний моніторинг, аналітичні комп’ютерні системи».
Фото: Юрій Філатов
Був активним учасником Революції Гідності. З початком бойових дій на сході України у 2014 році він добровільно долучився до війська, служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні. Повернувшись до цивільного життя, Тарас брав участь у змаганнях, бігав півмарафони, був однією з ключових постатей у розвитку адаптивного спорту в Україні. До Invictus Games він приєднався у 2017 році і став першим тренером – навчав ветеранів, які дістали поранення на війні, баскетболу на колісних кріслах.
«Ми його називали буркутуном. У Тараса завжди була або зрада, або перемога. При цьому він був такою людиною, яка не відмовляла ніколи ні в чому. Тарас – то любов всіх команд, які пройшли через нас», – розповідає засновниця Invictus Games в Україні Аліна Фролова.
Фото: Фонд "Повернись живим"
У міжнародному благодійному фонді «Повернись живим» Тарас почав працювати у 2019 році, коли там вирішили формувати ветеранський відділ. Він став одним із перших його працівників, приніс ідею розвивати ветеранський спорт та довів його ефективність для адаптації військових після поранень. Був одним з ініціаторів створення Ветеранського форуму в Україні.
«Ми шукали когось, хто мав би бездоганну репутацію, був своїм у ветеранській спільноті, не крав гроші. У самій же ветеранській спільноті одноголосно порадили Тараса. У нього дійсно була бездоганна репутація. Шпук був фанатом своєї справи. Іноді це могло комусь здаватися нездоровим, але особисто мені дуже імпонувало: якщо любов, то назавжди, якщо робота, то з головою, – згадує екскерівниця комунікаційного відділу фонду «Повернись живим» Ольга Омельянчук.
Фото: Прикарпатська інформаційна корпорація
Тарас сильно переймався проблемами учасників російсько-української війни, адже і сам був ветераном.
«Тарас був у буквальному значенні "директором України". Він знав усіх, його знали всі. Він вирішував будь-які питання, завжди включався і був генератором ідей. Він займався розвитком ветеранського спорту в Україні і був душею Invictus Games», – говорить голова фонду «Повернись живим» Тарас Чмут.
Внесок Тараса Шпука у ветеранський спорт був значним. Коли виявилося, що в країні немає сертифікованих тренерів з баскетболу на колісних кріслах, він пройшов навчання в американської тренерки Анни Волкер і почав працювати з ветеранами. Працюючи помічником головного тренера збірної «Незламних», він буквально жив з хлопцями, брав участь у всіх змаганнях, підготовці і тренуваннях. Баскетбол і регбі на колісних кріслах стали його особистим покликанням. За його ініціативи ветерани з обмеженими можливостями не лише грали в командні види спорту, але й здійснювали гірські походи на колісних кріслах в Україні та за кордоном.
Фото: Фонд "Повернись живим"
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, Тарас залишався у міжнародному благодійному фонді «Повернись живим», який буквально рятував життя. У березні 2022 року він разом із колегами вивозив з охопленого війною Ірпеня крісла колісні для української збірної, щоб ветерани могли взяти участь в «Іграх нескорених».
Голова фонду «Повернись живим» Тарас Чмут згадує: «Тарас ризикував собою, щоб вивезти спортивне обладнання нашої збірної в Invictus Games. Я тоді запитав його: "Нащо ви їздили?". А Шпук сказав: "А як ми будемо представляти Україну на змаганнях в Гаазі без обладнання?" Він тягнув тему ветеранського спорту тоді, коли мало хто нею займався. Якби він тоді не зробив цього, не приїжджав би принц Гаррі до України і не було б цього руху».
Фото з відкритих джерел
І при всьому тому він постійно рвався на фронт. У 2023 році, забезпечуючи контрнаступ, Тарас потрапляв під обстріли, але продовжував працювати, ризикуючи життям, щоб доставити важливе майно на передову. В листопаді 2023 року він залишив фонд, щоб вдруге мобілізуватися до ЗСУ, та розпочав службу у воєнній розвідці.
Фото: SPORT.UA
Свій останній бій захисник прийняв 17 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання у складі групи спецпризначення. Йому було 34 роки.
Бойова звитяга воїна була відзначена державою: його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю «За охорону» та відзнакою «Вогнепальна зброя». Посмертно Тарасу Шпуку присвоєно звання сержанта.
Фото: SPORT.UA
25 вересня з героєм попрощалися у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві, а 26 – в Івано-Франківську. Поховали Тараса Шпука в селі Нижнів.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
«Тарас Шпук був шаленою людиною, неймовірною. Він був дуже швидким, він постійно десь біг, щось робив… Він був дуже крутим воїном. На нього завжди можна було покластися. Я йому довіряла. Це просто неоціненна втрата для нас всіх», – згадує подруга Ганна Демиденко.
«Тарас Шпук був воїном і загинув як воїн. Це перший співробітник "Повернись живим", який загинув в бою після початку повномасштабної війни.
Він пристрасно вірив у все, що робив. А ми вірили в нього. Боляче й важко усій старій команді фонду, його друзям, тим, хто прожив з ним всі ці роки. Ми дуже чекали, коли ж Шпук виконає все, що планував, і повернеться в команду "Повернись живим"», – поділився Тарас Чмут.
Вічна шана Герою!
Перше фото: Фонд "Повернись живим"
За матеріалами Прикарпатська інформаційна корпорація, Янголи спорту, Galka.if.ua, Суспільне
Новини з передової