Путін злякався санкцій, але намагається залякати США
27.10.2025 13:35
Укрінформ
Що було в центрі уваги на тижні, який минув, і обов’язково там залишиться на тижні, який розпочався
Про брехню Лаврова говорити набридло, але доводиться, бо це є уже частиною дипломатичної процедури. Лаврова не можна просто ігнорувати – багато разів повторена брехня перетворюється на таку собі «ерзац-правду» Цього разу міністр закордонних справ, як дрібний шахрай, збрехав щодо Будапештського меморандуму. Мовляв, «Ці гарантії свідчать, що ядерна зброя не буде використана проти неядерних держав, які є учасницями Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». Хоча в документі дослівно записано так: «США, РФ і Велика Британія (потім до них приєдналися Франція і Китай, – ред.), зокрема, зобов'язалися:
– поважати незалежність, суверенітет та кордони України;
– утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України; ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони».
Ще Лавров стверджує, що паралельно з Будапештським меморандумом ті самі сторони «підписали декларацію, де були прописані їхні зобов'язання дотримуватися принципів ОБСЄ, включаючи права нацменшин, демократію, свободу слова». Лавров бреше, що Україна нібито «грубо порушила» ці зобов’язання. Так от.
Перше. Ніякої «додаткової» декларації не було.
Друге. Принципів ОБСЄ Україна не порушувала. Жодного прикладу такого «порушення» наведено не було і не існувало. Жодного судового рішення (а це обов’язково для пред’явлення подібних претензій) не існує.
Третє. Навіть якби й було щось таке, це теж не дає нікому права розв’язувати агресивну війну, вбивати тисячі людей, нищити під нуль міста й села.
Знову треба підкреслити: тут йдеться не про якогось пересічного «дядька з вулиці», а про цілого міністра закордонних справ ядерної держави. Його злочинні «трактування» провокують порушення міжнародної законності на світовому рівні.
Тобто на Лаврова без варіантів має чекати трибунал. Рішення про такий трибунал уже навіть прийнято на європейському рівні, але запрацює він лише «під кінець 2026 року». Наші партнери традиційно не поспішають, а відсутність навіть простої констатації злочину агресії на рівні судової влади гальмує багато потрібних Україні рішень. Зокрема, про надання нам репараційного кредиту за рахунок заморожених російських активів. Єдине, чим ми можемо втішатися: раз рішення в Європі прийняте, то воно буде й реалізоване в заявлений час.
Про свіжі санкції «ім. Дональда Трампа». Дуже багато сумнівів щодо того, чи принесуть вони ефект. І підґрунтя для таких оцінок є серйозне. Якби санкції були запроваджені в повній мірі три з половиною роки тому – отоді ефект був би справді руйнівний, а нині момент упущений. Це можна порівняти з лікуванням антибіотиками: якщо хворий приймає дозу меншу, ніж призначено, або перериває курс, то це закінчується тим, що зараза «тренується», навчається протистояти лікам. От і Путін уже поспішив заявити, що нашому ворогові санкції не страшні. Втім президент США Дональд Трамп відповів йому в нехарактерній собі дещо іронічній манері: мовляв, через пів року подивимось, як вони тобі не страшні. Нам не залишається нічого іншого, як приєднатися до тих, хто чекатиме.
Чи можливий тепер знову різкий розворот у політиці Трампа, як ми це вже не раз бачили? Навряд. Ліміт вичерпано. І це докорінно змінює ситуацію у війні. Схоже, в Москві теж це відчули, хоча й ще можуть плекати ілюзії, випускаючи в ефір анекдотичних суб’єктів, на кшталт Медведєва. Але – фініш. Гандикап, який отримала Росія з поверненням Трампа у Білий дім, вичерпано. Чи майже вичерпано. Суттєвої різниці немає.
Аналізувати, що сказав спецпосланник Путіна Дмитрієв в Америці, насправді – чисте задоволення, бо все на поверхні. Візит проривом не відзначився. Ніхто зі впливових осіб з Дмитрієвим не говорив (Віткофф зараз не та особа). А Пєсков заявив, що причин знову говорити з Трампом у Путіна наразі немає. Ну, така собі сучасна інтерпретація давньогрецької притчі про лисицю й виноград.
Втім, візит Дмитрієва за океан увесь тиждень залишається в центрі уваги, наговорено і написано стільки, що «зважувати» і трактувати ці іноді полярні оцінки не має сенсу. Тож зафіксуємо очевидне.
1. Чого Дмитрієва настільки оперативно «спецпослав» Путін? Бо злякався реальних санкцій США.
2. Що привіз в Америку Дмитрієв? Слова, які можна трактувати багатозначно і тому навряд чи вони здатні бодай обіцяти задовільний результат усім сторонам. В чому ж багатозначність? А як ще трактувати пункти про «територіальні питання» (більше щодо них не сказано нічого) і забезпечення «прав російськомовних і росіян», які в Україні ніхто не порушував?
3. Чого Дмитрієв наразі добився? Що Америка пообіцяла нові санкції, якщо РФ не вгамується. Чого так сталося? Бо в Білому домі таки перестали вірити словам із Москви. Нарешті.
Новини зі «збройового» фронту реально потішили. Якщо меморандум про наміри, підписаний Президентом України і прем’єр-міністром Швеції не залишиться просто папером і Україна таки отримає 100-150 винищувачів Гріпен (більшість «з нуля», тобто нових), то це буде справжній прорив, в України будуть найчисельнішій найсильніші ВПС у регіоні. Що це з точки зору посилення обороноздатності, вартості (машина+обслуговування) і ТТД в порівнянні з іншими винищувачами 4-го покоління видно з інфографіки.
Але це не все. Головний редактор порталу Дефенс Експрес Олег Катков переконує, що шведська корпорація SAAB (при всій повазі до цього виробника) не може в прийнятних часових рамках виконати замовлення такого обсягу (є ж ще й інші контракти). Тож виробництво винищувачів, хоча б частково і ледве не гарантовано буде передано українській стороні. Тепер нам дуже важливо не «об’їстися» в очікуванні рожевими мріями, а забезпечити, щоб так і було – це задача наших ВПК і дипломатії.
Нарешті, про крилату ракету «Буревесник» з ядерним двигуном, якою Путін згідно почутого від свого начштабу Герасимова знову лякає світ. По-перше, США і Велика Британія випробовували ракетні двигуни на такому принципі ще… 60 років тому. І вирішили від них відмовитись через безперспективність. За такий час все могло змінитися? Могло. Але об’єктивних даних від наземних станцій спостереження і космічних угрупувань супутників про політ цього об’єкта (14 тис кілометрів!) не поступало.
Тож президент США уже заявив: «Я не думаю, що Путін повинен про це говорити. Він має закінчити війну, яка мала тривати тиждень, а тепер триває вже четвертий рік. Ось що він повинен робити – замість того, щоб випробовувати ракети».
Сергій Тихий, Київ
Перше фото – Президент України Володимир Зеленський під час зустрічі із прем’єр-міністром Швеції Ульфом Крістерссоном (Телеграм Володимира Зеленського)
Новини з передової