«Останній і вирішальний» удар по Донбасу: блеф «з цифрами»
05.09.2025 14:34
Укрінформ
Аналізуємо разом з експертами, чого насправді прагне ворог, перекидаючи додаткові сили на Донеччину
Інформаційний простір знову наповнюється тривожними повідомленнями. Британська розвідка, аналітики з Інституту вивчення війни (ISW) та авторитетне видання Bloomberg практично в один голос заявляють: Росія здійснює масштабне перегрупування своїх сил, перекидаючи до 100 тисяч військових на Донецький напрямок. Війська знімають з Харківщини, Сумщини та навіть Херсонщини, аби сконцентрувати ударний кулак для, як припускається, «повної окупації Донецької області».
У фокусі уваги опинилися підрозділи, які в російській пропаганді прийнято називати «елітними»: частини 40-ї та 155-ї бригад морської піхоти, 177-й полк морпіхів Каспійської флотилії, підрозділи 11-ї та 76-ї десантно-штурмових бригад, а також 70-й мотострілецький полк. Деякі аналітики традиційно віщають, що така концентрація свідчить про намір окупантів зосередити осінній наступ на захопленні решти Донеччини, зокрема в районах Добропілля, Покровська та Костянтинівки. Водночас зниження активності на Сумському та Харківському напрямках говорить про невдачу російських спроб створити так звану буферну зону на півночі.
Нам знову доводиться низку закономірних питань. Чи є це підготовкою до того самого «останнього й вирішального2 удару, про який ми чуємо ледь не щосезону? Наскільки загрозливою є цифра у 100 тисяч військових? І головне – чи вистачить у ворога сил та засобів, аби досягти поставлених стратегічних цілей в осінньо-зимовій кампанії?
«ОСІННЄ ЗАГОСТРЕННЯ» ЧИ ЧЕРГОВА ІПСО?
Повідомлення про підготовку Росією масштабного наступу з’являються з певною циклічністю, що вже встигло сформувати у суспільстві відповідний до них скепсис. Кожної весни та осені лунають тези про «останній удар» та «мобілізацію всіх ресурсів». Тож наскільки серйозно варто сприймати нинішні новини?
Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко закликає ставитися до інформації про масштаби передислокації стримано. Він підтверджує, що окремі підрозділи справді перекидаються, але «глобальну концентрацію сил» вважає перебільшенням.
«Пам’ятаєте, як у 2022–2023 роках активно поширювалися міфи про нібито сотні тисяч резервістів десь «за Уралом». Насправді таких ресурсів у Росії просто немає. Нині Москва намагається мобілізувати більше людей, ніж втрачає, аби хоча б підтримувати загальний потенціал. Але «з нуля» виділити 100 тисяч – це нереально», – пояснює Коваленко.
На його думку, нинішні маневри є радше тактичними кроками, пов’язаними з гострою нестачею резервів у глибокому тилу. Російське командування змушене «латати дірки» на пріоритетних для себе напрямках, перекидаючи підрозділи з менш активних ділянок фронту. Це не свідчить про накопичення сил для стратегічного прориву, а радше про операційну кризу.
Схожої думки дотримується і військовослужбовець ЗСУ Кирило Сазонов, який зазначає, що ворог діє ситуативно, реагуючи на успіхи Сил оборони України. Аналізуючи провал російського наступу на Куп’янськ, він вказує на тактичні прорахунки окупантів, які вони намагаються компенсувати кількістю, а не якістю.
Отже, якщо оцінювати ситуацію за умовною шкалою «апокаліптичності» від 1 до 10, то нинішні події заслуговують десь на 3-4 бали. Йдеться не про підготовку до фінальної битви, а про чергову спробу перехопити ініціативу на одному з найгарячіших напрямків, що є логічним продовженням війни на виснаження.
МАГІЯ ЦИФР: ЩО ОЗНАЧАЄ ОЦЕ «РФ ПЕРЕКИДАЄ ДО 100 ТИСЯЧ ВІЙСЬКОВИХ»
Цифра у 100 тисяч військових, озвучена виданням Bloomberg, безумовно, справляє враження. Таке угруповання здатне суттєво змінити баланс сил на будь-якій ділянці фронту. Проте експерти закликають дивитися не на самі цифри, а на те, що за ними стоїть.
Олександр Коваленко категорично заперечує можливість одномоментного перекидання такого контингенту. Він наголошує, що наразі йдеться про передислокацію окремих бригад, а не повноцінних армій.
«Що таке 100 тисяч? Це чисельність, якої цілком вистачило б, аби, умовно кажучи, створити умови для оточення Покровська. Якби до вже наявного угруповання додати ще 100 тисяч – цього справді було б достатньо для масштабного наступального сценарію. Але нинішні передислокації… Це про бригади, які будуть розподілені між Покровським, Костянтинівським та частково Новопавлівським напрямками… Для розуміння: бригада – це не 50 і не 100 тисяч, а до 4 тисяч особового складу», – деталізує аналітик.
Таким чином, за словами Коваленка, реальне підсилення є значно скромнішим, ніж може здатися на перший погляд. Перекидання кількох бригад не здатне вирішити стратегічні завдання. Це тактичне посилення, спрямоване на закриття прогалин та підтримання темпу наступу на вузьких ділянках.
Він пояснює, що 100 тисяч – це, по суті, дві повноцінні загальновійськові армії у штатному складі з технікою та логістикою. Сформувати та перекинути таке угруповання непомітно практично неможливо, і наразі ознак підготовки операції такого масштабу немає. Тому, на думку експерта, цифри, що з’являються у західних ЗМІ та звітах, виглядають перебільшеними і не відображають реальну картину на полі бою.
«ЕЛІТА» З ЧОРНОЗЕМУ: БОЄЗДАТНІСТЬ РОСІЙСЬКИХ РЕЗЕРВІВ
Окремий акцент у повідомленнях західних медіа та розвідок робиться на тому, що на Донбас перекидають «елітні» підрозділи – морську піхоту та десантників. У теорії – це мало б означати концентрацію найбільш боєздатних, досвідчених та мотивованих частин. Проте реальність, як це часто буває у випадку з російською армією, кардинально відрізняється від пропагандистської картинки.
Олександр Коваленко наводить яскравий приклад – сумнозвісну 155-ту окрему бригаду морської піхоти, яка вже стала живим (чи, точніше, мертвим) символом деградації російської «еліти».
«155-та окрема бригада морської піхоти вже двічі була фактично знищена під Вугледаром. Її повністю «обнуляли» двічі, і це красномовно свідчить: називати такі формування «елітними» вже немає підстав. Елітні підрозділи Росії закінчилися ще у 2022 році. Нині від них лишилися тільки гучні назви – «гвардійські дивізії», «гвардійські бригади» тощо. Але за цими назвами стоять не професійні військові, а мобілізовані останніх місяців, так звані чмобіки… Російська «еліта» тепер лежить у нашому чорноземі», – без зайвого пафосу констатує експерт.
Ця теза підкріплюється вражаючою статистикою, яку наводить Коваленко. На початку повномасштабного вторгнення у 2022 році до України зайшло близько 180 тисяч російських військових, кістяк яких складали професійні контрактники з досвідом бойових дій, у тому числі участі у війнах у Сирії чи Лівії. Сьогодні ж Росія тримає на фронті угруповання чисельністю близько 700 тисяч осіб. Але маючи вчетверо більшу армію, у 2025 році вони захоплюють у 23 рази менше територій, зазнаючи при цьому вчетверо більших втрат.
«У 2022 році за перші три місяці вторгнення росіяни захопили понад 32 тисячі квадратних кілометрів території України. Натомість у 2025 році за три літні місяці – червень, липень та серпень – вони змогли просунутися лише на 1 574 квадратні кілометри, при цьому не здобувши жодного великого міста: ні обласного, ні районного центру. Щодо втрат… У 2022 році за перші три місяці війни Росія втратила трохи більше ніж 22 тисячі військових. Улітку 2025-го – понад 93,5 тисячі», – акцентує військовий оглядач.
Це чіткий індикатор виснаження та деградації російських збройних сил. Замість професійних штурмових дій із застосуванням бронетехніки та артилерії, ми бачимо «м’ясні штурми» – нескінченні хвилі піхоти, які ворог використовує як розхідний матеріал. Ця тактика приносить окупантам мінімальні тактичні просування ціною колосальних втрат.
«І саме у цьому полягає головна проблема для України. Росія намагається компенсувати відсутність якісного складу кількістю. Саме тому наше завдання на сьогоднішньому етапі війни не в тому, щоб ефективно знищувати десятки бронетанкових колон (що ми й так робимо ефективно, – ред.), а в тому, щоб ефективно знищувати саме десятки та сотні мотоциклістів та невеликих штурмових груп. На жаль, здебільшого використовуються ті самі методи, що й проти бронетехніки, але мотоциклісти – це «м’ясо», якого у противника у тисячі разів більше, ніж техніки. Сил оборони повинні швидше адаптуватися до нової реальності війни», – вважає Коваленко.
БИТВА ЗА ДОНБАС: ЦІЛІ, СПРОМОЖНОСТІ ТА ПРОГНОЗИ НА ЗИМУ
Пріоритетні цілі окупантів на осінньо-зимовий період є цілком очевидними і прагматичними з військової точки зору. Як зазначає Олександр Коваленко, головним завданням проваленої літньої кампанії було створення плацдарму для подальших боїв у холодну пору року.
«Москва прагнула завести свій людський ресурс у міста, аби уникнути затяжних боїв у відкритому полі під час дощів, морозів і снігів, що різко підвищують втрати і ускладнюють штурмові дії… Саме тому ключовими цілями визначалися Покровськ, Куп’янськ, Лиман, Борова, Сіверськ і Костянтинівка», – пояснює він.
Оскільки реалізувати цей план повною мірою не вдалося, ворог змушений концентрувати максимум зусиль на найперспективнішому для себе Покровському напрямку. Водночас, як зазначає Кирило Сазонов, амбіції росіян сягають значно далі. У мріях російського генштабу – реалізація глобального задуму: масштабне оточення ключової агломерації Донеччини: Слов’янськ – Краматорськ – Костянтинівка – Дружківка. Удар по Покровську з півдня та одночасний ривок на Лиманському напрямку до Слов’янська з півночі мали б утворити велетенські кліщі.
Проте, як кажуть, мріяти не шкідливо. Спроможності ворога вкрай обмежені, і Сили оборони України це щодня доводять. Українські захисники не лише міцно тримають оборону на заздалегідь підготовлених позиціях, а й проводять успішні контратаки. Кирило Сазонов нагадує про нещодавнє звільнення села Новоекономічне 425-м штурмовим полком «Скеля», що є стратегічно важливим для оборони Покровська. Це змушує перекинуті російські резерви не «розвивати успіх», а намагатися переламати вкрай несприятливу для них ситуацію, витрачаючи ресурси на гасіння «пожеж».
Прогнози на осінньо-зимову кампанію зводяться до одного: нас чекають надзвичайно важкі та виснажливі бої. Ворог, не маючи змоги вести маневрену війну, буде намагатися втягнути українські сили у криваві міські бої за Покровськ, Часів Яр та інші ключові населені пункти. Як підкреслює Олександр Коваленко, Росія не збирається зупинятися і буде використовувати будь-які розмови про мир лише для того, щоб виграти час, спробувати відновити сили і з весни 2026 року розпочати новий етап наступу.
ВИСНОВОК
Передислокація російських військ на Донбас є реальною, але її масштаби та значення не варто переоцінювати. Це не підготовка до «останнього і вирішального» наступу, а радше вимушений тактичний крок в умовах дефіциту ресурсів та провалу попередніх планів. Так звана російська «еліта» давно втратила свій якісний склад і намагається компенсувати це кількістю, що призводить до нових колосальних втрат.
Осінньо-зимова кампанія обіцяє бути важкою, адже ворог сконцентрує всі наявні сили на спробах захопити ключові міста Донеччини, передусім Покровськ. Однак Сили оборони України демонструють високий рівень готовності та здатні не лише ефективно стримувати ворога, а й проводити успішні контрнаступи. Головне – не дати окупантам жодної оперативної паузи, адже будь-яке «перемир’я» Кремль використає лише для підготовки до нової, ще більш масштабної агресії.
Мирослав Ліскович. Київ
Новини з передової