Буковина провела в останню земну дорогу Валерія Звоздецького

Земля здригнулась від болю, коли сумна звістка облетіла село Добринівці. У страшній війні, розв’язаній російським агресором, загинув наш земляк — Валерій Звоздецький, справжній Герой, відданий син України.

Щирий, розумний, надійний, добрий…
Так про нього відгукуються усі, хто мав честь знати Валерія. Таким він був — у кожному слові, вчинку, думці.
Турботливий син, коханий чоловік, улюблений татусь, чудовий брат, вірний друг, відданий побратим.

Для родини — він був цілим світом. Для громади — гордістю. Для України — її захисним щитом.

Валерій належав до тих, хто не шукав відмовок, не ховався. Він ішов у саме серце небезпеки, щоб захищати нас із вами. Один із найхоробріших, найвідважніших, найжертовніших. Його душа — велика, серце — незламне, дух — воїнський.

Його мали зустрічати вдома. Обіймати. Дякувати.
Але нелюд — російський окупант — перекреслив усе. Забрав життя. Залишив біль.

2 квітня у Добринівцях — нескінченна ріка людей, море квітів, обійми побратимів. Гірко і щиро плаче духовий оркестр. Молитви священників ПЦУ та спів церковного хору рвуть душу на шматки. Люди стоять мовчки, хтось падає навколішки, хтось прикладає руку до серця. Усіх об’єднала втрата. Усіх — вдячність.

Бо такі як Валерій — не вмирають. Вони живуть у кожному нашому подиху свободи, в мирному небі над нашими дітьми, у серці кожного, хто пам’ятає, за що він боровся.