Якщо знову заблокують розвіддані США: все компенсуємо і ЄС допоможемо
12.03.2025 10:09
Укрінформ
Якщо пауза у наданні розвідданих від США повториться, викрутимося: лише потрібні гроші на супутникові знімки, ІТ-аналітики і шведські літаки-летючі радари
Після переговорів Україна-США у Джидді надія на продовження співпраці з'явилася. Та коли вперше прозвучало, що США позбавлять нас доступу до інформації від супутників, припинять ділитися розвідданими, нас кидало в жар і холод. Як же далі? Пересічній людині складно оцінити, наскільки сильний це удар по боєздатності, наскільки унікальні дані ми отримували від американських партнерів. Від учора нібито тимчасову паузу в обміні даними скасували. Але то був лише початковий етап перемовин і готовими треба бути до всього. Тим більше, що супутників на орбітах тисячі і потрібну інформацію отримати можна – правда, дещо складнішим шляхом.
Супутники потрібні, щоб стежити, що та як на ворожій території. Вони роблять знімки поверхні, а військові з них – висновки і розрахунки. Власних супутників в України нема. А чужі – використовують різні технології і видають різний результат.
Для спостереження за Землею, зазвичай, використовують супутники, що працюють в оптичному діапазоні – просто через камеру «бачать», що відбувається на планеті, розповідає засновник проєктів «Аеробавовна» та Space Cossacks, «космічний» ентузіаст Дмитро Хмара. А коли темно чи хмарно – не бачать нічого. Тож розробили досконалішу технологію SAR – радарний супутник, що в радіодіапазоні випромінює хвилі і «ловить» відбитий від поверхні Землі результат. «Ця технологія дозволяє спостерігати в будь-яку погоду і пору доби, навіть крізь невеликі об’єкти, такі як трава чи тонка жерсть. Умовно, можна роздивитися, яка техніка стоїть в якомусь гаражі», – каже експерт. Саме те, що треба, коли воюєш.
Є кілька компаній у світі, які надають послуги продажу знімків у радіодіапазоні. Американська Maxar Technologies – найвідоміша і, мабуть, найбільша. Має на орбіті Землі 90 супутників, забезпечує 90% ключової геопросторової розвідки, яку уряд США використовує для національної безпеки, і ще недавно безперебійно ділилася з нами своїми знімками. Далі – хтозна, чи так буде. На щастя, майже такі ж знімки вміє робити фінський стартап ICEYE, доступ до супутника якого придбав колись Фонд Притули (а восени ще один – від МО). А крім цих двох – ще кілька компаній в Європі і США. Тож без знімків не будемо. А мізки для роботи з ними – теж є.
АМЕРИКАНСЬКЕ – ЗРУЧНЕ, АЛЕ НЕ ЄДИНЕ В СВІТІ
Співпрацювати з США нам було дійсно вигідно. «Maxar надавав нам знімки дуже високої точності – аж людину можна було розгледіти і дуже добре ідентифікувати техніку, – пояснює Дмитро Хмара. – Найкраща з досяжних технологій належить цій компанії».
Очима супутника. Фото maxar.com
Вона ще й надавала аналіз своїх знімків, а це вже окрема послуга. За словами експерта, багато компаній роблять власні знімки. Airbus та Boeing мають власні величезні на кілька тонн супутники з телескопами (навіть не камерами), що оглядають Землю в оптичному діапазоні. Але вони не обробляють їх самі, а просто продають, а вже інші компанії займаються обробкою. Maxar унікальна тим, що на відміну від них і, зокрема, фінської ICEYE (та інших європейських компаній, що діляться з нами знімками), сама опрацьовувала свою інформацію. «І американські дані були якіснішими ніж ті, що можуть надати нам європейські партнери, – зауважує Хмара. – Хоча, наскільки розумію, для розвідки та підтвердження уражень європейських даних буде досить (на 100% не впевнений)».
Знімки можуть надходити нам з кількох джерел. Є ще американська компанія Planet Lab, яка має більше сотні супутників і надає доступ до цих знімків Україні (не припиняла надавати їх – ред.), розповідає Хмара. І є українські компанії, які купують знімки в Airbus і займаються їх аналізом. «Тож у нас досить даних попри те, що одна американська компанія перестала їх давати, – говорить він. – Та й ніхто не забороняє іншим компаніям, що аналізують дані, купувати знімки у Maxar і використовувати для розвідки. Принаймні, я не чув, щоб ця схема вже не працювала».
Спостереження Землі за допомогою супутників завжди мало подвійне значення – цивільне і військове, пояснює експерт з питань вивчення космосу Андрій Колесник. Військова розвідка працює за тим же принципом, що і комерційні компанії, тільки її споживачі – суто військові відомства, а не будь-хто. «Західні уряди також користуються не тільки даними військових супутників, а й можливостями комерційних компаній», – пояснює Колесник. Користуватися ними нескладно – на сайтах цих компаній є дашборди, на яких можна обрати клаптики Землі, що цікавлять клієнта, треба обрати бажану чіткість знімка і оплатити за тарифом, пояснює експерт. І потім чекати, коли через інтернет надійде інформація.
Звісно, такі компанії працюють у рамках законодавства своїх держав і отримують відповідні ліцензії. І можуть мати обмеження діяльності. «Так, до 2020 року американські компанії не мали права знімати територію Ізраїлю, а наразі знімають з обмеженням чіткості знімків, – пояснює експерт. – Є ділянки, які взагалі не можна знімати – для США це території їхніх військових баз тощо». Поки що явних перепон для України як клієнта – не помітно. «Навряд чи українським компаніям заборонять купувати знімки», – вважає Хмара.
ПОКЛАДАЄМОСЯ НА ШВЕДСЬКІ ЛІТАКИ І ВЛАСНИХ АЙТІВЦІВ
Все необхідне і для планування військових операцій, і для раннього оповіщення ми зможемо дістати, каже Дмитро Хмара. Розвіддані, на основі яких побудована система раннього оповіщення цивільного населення, беруться з радарів (переважно) і аерокосмічної розвідки. «Є певні процедури, які передують пуску ракети і можна їх фіксувати звичайними засобами розвідки, а супутники тільки допомагають», – пояснює він. І що дуже важливо, в Україні, за словами пана Дмитра, є власні комерційні компанії, які займаються обробкою знімків. «Не маючи своїх супутників, Україна має власні інструменти для обробки даних – я б сказав, тисячі підготовлених фахівців різних комерційних компаній можуть закрити цю нішу. Тобто ситуація не критична», – вважає експерт.
До слова, «народний супутник» від Фонду Притули досі не дає спокою ботам у соцмережах – очільника фонду досі засипають коментарями: де ж він, де результат, чому не видно? Хоча вже й не тільки фонд, а й ГУР детально відзвітували, що вдалося завдяки супутнику отримати. Супутник як супутник, працює в тих же умовах, що й решта комерційних «побратимів». Оптимальна для збору інформації висота над поверхнею Землі – 500-600 км, розповідає Колесник (хоча є супутники і на геостаціонарній орбіті, а це близько 36000 км висоти). Комерційні супутники зазвичай на ній і працюють. «На цій висоті вони так швидко пролітають над Землею, що мають мало часу на зйомку, – пояснює Колесник. – Швидкість – 8 км/с. Наприклад, Україну з півночі на південь перетинають за 7-8 хв». Супутник Притули – теж такий низькоорбітальний, і вже, за словами пана Андрія, за кілька років роботи дещо сповільнився і втратив близько 100 км висоти. «Чим нижче, тим краще дані (краща просторова розрізненість), але й опір атмосфери сильніший і висота втрачається швидше, – пояснює експерт. – Щоб супутники не опинялися на висоті, де вони згорають (від тертя), на них тепер ставлять двигуни не електротязі, що коригують висоту». Тобто чудово супутник справляється, а раптом що – завжди можна оплатити доступ до іншого.
Супутники – добре, але не одними знімками живе розвідка. З весни минулого року ми чекаємо на два обіцяні Швецією Saab 340 AEW&С – літаки дальнього радіолокаційного виявлення.
Saab 340 AEW&С. Фото www.thaitechnics.com
«Це про те, чи можемо ми адаптуватися до ситуації без американської розвідінформації», – писав у себе на сторінці у Фейсбук військовий експерт Михайло Самусь, згадуючи ту обіцянку. Тобто Saab 340 теж нам допоможуть.
Вони здатні виявляти ворожі літаки у повітрі, системи ППО, засоби РЕБ, спроби ворога розгорнути ПТРК тощо, розповідає авіаційний експерт, заступник директор miltech-компанії Анатолій Храпчинський. «Це такий якісний засіб, що допоможе виявляти загрози з неба і землі на відстані 600 км, – пояснює він. – В умовах безпечного польоту ми будемо заглядати на територію ворога приблизно на 300 км вглибину, причому в режимі реального часу».
США мають систему, що дозволяє прораховувати, аналізувати всю інформацію, отриману з розвідувальних супутників, літаків AWACS (далекого радіолокаційного виявлення та стеження), з відкритих джерел і давати прогнози щодо можливих дій ворога, каже експерт. Вона була для нас зручна, але мусимо (і можемо) вибудувати власну. «У нас є розвідувальні БПЛА, системи радіолокації, які дозволяють зазирати вглиб і бачити зльоти стратегічної авіації чи розгортання, будуть Saab 340 – додатковий інструмент для зазирання, – говорить Храпчинський – Все це треба просто вибудувати у власну систему розвідки». Шведські літаки в цій системі зможуть розв’язати купу питань, зокрема, об’єднати нашу авіацію для протидії загрозам з боку ворога.
Головне – дочекатись (літаки анонсували ще в травні минулого року). На думку пана Анатолія, це нормальний режим передачі такої техніки. «Я прогнозував, що пів року піде тільки на підготовку особового складу – операторів бойового управління, – каже він. – На борту дуже багато надскладного обладнання».
ЧОМУ ЄВРОПА ВІДСТАЛА В КОСМОСІ
Європейські країни багато років покладалися на американську «парасольку» і, зокрема, майже не розвивали свою присутність в космосі, розповідали Укрінформу експерти в попередніх публікаціях. Тому наразі дещо відстають від можливостей США у цій галузі і, відповідно, не можуть надавати нам «ол інклюзів», як Maxar, хоч би й хотіли.
Космічна галузь у Європі має певні особливості, пояснює Дмитро Хмара. Тамтешні університети надають сучасну освіту, добре готують інженерів, завдяки яким здійснюються місії на інші планети (дослідження Марса, Юпітера, Сатурна). «Але потім ці підготовлені на високому рівні студенти з сучасними знаннями шукають кращих заробітків у США, – розповідає Хмара. – І сьогодні в аерокосмічній галузі Європи не вистачає близько 30 000 інженерів». Все тому, що європейські компанії цього напрямку переважно орієнтовані не на масовий ринок, зосереджені не на маркетингу, а на великі держзамовлення і отримання грантів. Бо добре фінансується наука. «Тобто мають достатньо коштів, щоб тримати хороший рівень, але їх проєкти погано комерціалізуються, – пояснює пан Дмитро. – Тож інженери їдуть в Штати, де це вміють».
Вихід на масовий ринок – це, наприклад, Старлінк Ілона Маска, фактично, побутовий пристрій, доступний для споживача за ціною (собівартість Старлінк 2500 доларів, та його продають за 500, а решту споживач повертає з абонплатою). Вміння комерціалізувати винаходи дозволяє SpaceX робити вдвічі більше пусків ракет, аніж весь світ разом взятий за один і той же період.
Запуск з Kennedy Space Center. Фото www.spacex.com
«Європа запускає 10 супутників, а компанія Маска – 134 у 2024 році і цього року, гадаю, статистика буде на тому ж рівні, – каже співзасновник космічних стартапів. – Та ж ситуація з супутниковим зв’язком: Маск, буває, двічі на тиждень запускає по 60 супутників Starlink, а Європа за рік – половину цієї кількості». Тому європейським системам буде складно замінити Starlink. Він обходиться користувачеві в 500 доларів плюс близько 100 становить щомісячна плата за користування. А європейські аналоги, за словами Хмари, – лише термінал коштує 40-60 тис. доларів, якість зв’язку значно гірша, а абонплата уп’ятеро вища. «Такі термінали більше заточені на придбання великими корпораціями чи держструктурами, а не побутовими споживачами, – каже експерт. – А щоб поставити десятки тисяч терміналів, компаніям знадобиться, мабуть, років 10 (а Маск виготовляє стільки за місяць)».
Тож роками складалась ситуація, що Європа, маючи науковий ресурс, не вміла чи не намагалася на цьому заробляти великі гроші і чимало компаній з європейським корінням відкривали офіси в Штатах, щоб розвивати бізнес, реалізувати досягнення там. «В США можна отримати інвестиції, там є спеціалісти, які можуть все гарно продати, – говорить Дмитро Хмара. – Тож не дивно, що ракети і супутники, зроблені в США та Європі, на порядок відрізняються за вартістю».
Але в ЄС, за словами експерта, вже зробили висновки і протягом останніх років десяти намагаються ситуацію переламати. «Один з таких кроків, що намагаються робити в Європі, щоб наздогнати США, – це недорога і досить легка ракета, створена за сприяння французького уряду (йдеться про ракетоносій нового покоління Ariane 6, що зовсім недавно, 7 березня вивів у космос розвідувальний супутник CSO-3 – ред.), – розповідає Хмара. – Вона коштує кілька десятків мільйонів євро, а раніше європейські ракети обходилися у 200-500 млн при тому, що пуск ракети Ілона Маска – це всього близько 60 млн доларів». Наразі європейські компанії вже отримали значне фінансування від урядів, щоб подолати відставання, зокрема, у кількості супутників, а маленькі університетські групи повинні швидко навчитись комерціалізувати свої проєкти. «Європа розуміє відставання і вживає заходів, щоб за кілька років ситуацію покращити», – каже пан Дмитро.
ЧИМ МИ МОЖЕМО ДОПОМОГТИ ПАРТНЕРАМ
Космічна інфраструктура, що залишилась в Україні з часів СРСР (зокрема, Центри космічного зв’язку), у сучасній війні користі не приносить. Станції прийому даних, радіотелескопи вже не грають колишньої ролі – зазвичай комерційні супутники мають набагато сучасніші центри прийому та обробки даних, говорить Дмитро Хмара. «Навіть Amazon (найвідоміший у світі торговельний майданчик) має власну мережу приймальних станцій та обробки даних, які можна досить недорого замовити, – пояснює він. – Тож використовувати українські наземні станції для прийому сигналів немає сенсу: їх ще треба десь зберегти і обробити». А це вже ІТ-інфраструктура, якої у центрів нема, а отже, вони не можуть оперативно переробляти обсяги інформації.
Та саме ІТ-галузь України – дуже потужний ресурс, що міг би стати в пригоді європейцям, вважає експерт. «Україна може допомогти з розбудовою напрямку обробки супутникових знімків, це міг би бути спільний проєкт, – міркує він. – У нас є компанії, які можуть виробляти супутникові платформи, системи зв’язку, системи орієнтації для супутників. Можемо долучитися й до їх виготовлення». Нещодавно одразу дві приватні компанії «прилунили» свої космічні апарати – Blue Ghost від Firefly і Athena від Intuitive Machines, і до розробки Blue Ghost дотичні українці, розповідає Хмара.
Blue Ghost, до якого українці рук доклали. Фото fireflyspace.com
До слова, цей апарат за ініціативи засновника Spacebit (британсько-українська компанія, яка розробляє технологію космічної робототехніки для місячних та планетарних місій – ред.) Павла Танасюка, доставив на Місяць прапор України. «Частина цієї технології розроблялась в Дніпрі, – говорить Дмитро Хмара. – Тобто є люди і обладнання, які могли б європейським компаніям допомоги масштабуватися, більше супутників робити». Для початку, на його думку, було б непогано приєднатися до Європейського космічного агентства. Ще у 2008 році між ним та Україною було підписано угоду щодо співробітництва у використанні космічного простору в мирних цілях. «Але наше Державне космічне агентство не приєднується до європейського, хоча нас і кликали, – каже пан Дмитро. – Це був би шанс розвиватися разом».
Тетяна Негода, Київ
Перше фото maxar.com
Новини з передової