Пам'яті сержанта Романа Верещака
Хвилина мовчання
27.09.2024 09:00
Укрінформ
Загинув, скерувавши вогонь на себе, щоб знищити окупантів
Сержант Роман Верещак загинув 5 березня 2022 року в селі Мокрець на Київщині. Він до останнього передавав інформацію побратимам, які завдяки цьому розбили велику кількість ворожої техніки, зупинивши росіян на підступах до Броварів та Києва.
Роман народився 30 грудня 1978 року в селі Семенки на Вінниччині. У сім’ї був найстаршим із чотирьох дітей. Захоплювався боротьбою та через травму ноги спортом більше займатися не зміг. Закінчив Терешківську школу та Кузьминецьке училище за спеціальністю маляр-штукатур.
У 1997-1998 роках відслужив армію. У 2000 році Роман переїхав до Броварського району Київської області, працював на комбінаті «Тепличний», пізніше – водієм-експедитором на комбінаті «Асканія Флора». У 2001 році одружився, разом з дружиною Ольгою виховували двох донечок.
Ольга розповідає, що чоловік любив роботу на землі, займався бджільництвом. Але особливе місце в житті Романа займало мисливство, він розводив собак мисливських порід.
«Це були і лайки, і такси, фокстер’єри, стаффордширські тер’єри… Він не просто їх розводив, а дресирував та возив на виставки, лікував, зашивав рани. Вони його слухалися з пів слова… Собаки були частиною нашого життя», – говорить жінка.
…24 лютого 2022 року.
«О 5-й ранку чую, щось наче сильно гупає. Я подумала, що хтось по паркану лупить. Кажу до чоловіка: «Рома, до нас хтось, мабуть, лізе». А він так спокійно каже: «Війна почалася», – згадує Ольга.
Родина вирішила залишатись у своєму будинку. Того ж дня Роман забрав старшу доньку з Києва, де вона навчалася в університеті, й почав організовувати загін територіальної оборони, займався його реєстрацією, збирав людей. Тероборонівці патрулювали територію вдень та вночі, поставили блокпости.
«Він був лідером у всьому. Про виїзд з дому, а тим більше за кордон навіть думки в нас не було. Чоловік без вагань знав, що Батьківщину треба захищати. По-іншому – ніяк», – розповідає дружина.
Вже згодом, коли ворог підтягнув техніку, чоловік вивіз родину до Залісся.
Створивши загін тероборони, Роман став розвідником, адже добре знав навколишні ліси й поля. На початку березня, коли росіяни зайшли до сусіднього села Бервиця, чоловік зі своїм близьким другом Сергієм Білоусом, теж мисливцем, зайняли позиції, щоб спостерігати за окупантами. За спостережний пункт вибрали покинутий будинок у селі Мокрець, з якого добре проглядалася місцевість.
Кілька днів друзі коригували вогонь. На пʼятий день вороги взяли в облогу їхню позицію: прийшли через поле, з сусіднього села Марківці, що вже на Чернігівщині.
«Все, що в нас було, спустили в погріб, заклали вхід дошками. Ми розуміли, що ми не жильці, якщо нас знайдуть. Вони ходили по приміщенню, почали піднімати ті дошки… Ми їм звідти кинули дві гранати, а вони нам одну», – розповідає Сергій.
Сергієві тоді осколками посікло руку і плече, а Романові влучило в ногу. Врятувало їх від смерті планування того підвалу – кімнатка, де вони ховалися, була трохи збоку від входу. Але росіяни підігнали до будівлі танк і почали їх розстрілювати.
«Коли втишилося, я виліз до пояса по сходах, сказав Роману, що може їх немає вже? А вони почули, що ми говоримо і почали бити з кулемета. Ми знову спустилися вниз. Було багато диму, по черзі дихали в трубу, що виходила з підвалу. І ми прийняли рішення скоригувати вогонь на себе», – згадує Сергій.
Чоловіки викликати на себе вогонь наших артилеристів, розуміли, що вороги живими їх не випустять. Росіян накрило вогнем. Сергієві тоді вдалося вижити, а Роман загинув…
6 березня старшій дочці Романа виповнювалось 18 років. 5 березня батько написав їй повідомлення, передчуваючи, що його чекає: «Доня, вітаю тебе з днем народження, цілую тебе. Міцно, міцно цілую вас усіх, мої рідні. Пробач, що можливо заздалегідь вітаю». Це були слова, з якими він востаннє звернувся до своєї родини.
Майже місяць родина жила надією, що Роман міг вижити. Територія ще знаходилась під окупацією, зайти туди можливості не було. 30 березня окупанти відступили, і дружина опізнала свого загиблого чоловіка.
«Роман був мужній! У нього було дуже багато складних ситуацій, з яких завжди виходив. Він знав, як виживати … А тут в голові не вкладається, як він не міг знайти вихід. Він завжди казав: «Все буде добре!» І ми вірили…», – ділиться Ольга.
Поховали Героя на його малій батьківщині, у селі Семенки Барської громади на Вінниччині, де досі проживає його рідня.
23 серпня 2023 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ №502/2023 про відзначення державними нагородами українців з нагоди Дня Незалежності України. Серед нагороджених був і Роман Верещак, удостоєний ордену «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна пам'ять!
Фото: 20minut.ua, з сімейного архіву
Новини з передової