Директор і художній керівник Чернівецького муздрамтеатру Іван Бутняк
A
A
A
Вистави у театрі цьогоріч ставлять на головній сцені, сцені-майстерні та в панорамній студії
У листопаді виповниться рівно рік, як Чернівецький обласний музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської очолив Іван Бутняк. Цей відтинок часу став надзвичайно інтенсивним для всього колективу. Були реалізовані кілька унікальних проєктів, глядач був задоволений прем’єрами нових постановок, в яких взяли участь як цьогорічні випускники театральних вишів країни, так і актори театрів із тимчасово окупованих територій. Крім того, після трьох років перерви до Чернівців повертається фестиваль «золоті оплески Буковини».
З якими викликами довелося зустрітися в роботі з творчим колективом? Які прем’єри в театрі очікуються найближчим часом? Про це спілкуємося з директором і художнім керівником Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської Іваном БУТНЯКОМ.
27 листопада патронесі театру Ользі Кобилянській виповнюється 160 років, тож планується, щоби в театрі була максимальна концентрація митців ближче до дати її народження
Корективи в театрі – звична справа
– Цьогорічний театральний сезон на Буковині розпочався у непростих умовах, коли триває велика війна, частину чоловіків-акторів і технічних працівників театру мобілізували в Збройні сили України. Які проблеми довелося вам розв’язувати, пане Іване?
– Наш театр віднесли до так званої критично важливої інфраструктури, тому надали бронювання 50 відсоткам колективу. Бо ще рік тому справді виникало чимало кадрових питань, адже крім акторів, у нас працює чимало фахівців, яких глядач не бачить на сцені. Зокрема, машиністів сцени, котрі монтують і демонтують декорації. А ще неабиякі незручності завдавали повітряні тривоги. Між тим, театр планує все заздалегідь і дуже важливо, щоб жоден етап не випадав ні з прокату, ні з відновлення. Отже, зараз всі ключові фахівці трудяться, останнього з колективу машиніста сцени мобілізували влітку. І вже кілька місяців спокійно. Тому відкривали цьогорічний театральний сезон впевнено. Крім того, що нас доєдналося семеро молодих випускників із театральних вишів Києва, Харкова, Тернополя. Всі вони органічно влилися у наш колектив, мають творчу зацікавленість, а отже сподіваюся, що вони у майбутньому стануть добрими майстрами сцени.
– Якщо провідних акторів, задіяних у кількох виставах, мобілізували в ЗСУ, то, очевидно, вам доводиться робити якісь корективи?
– Такі коригування ми зробили торік. Якісь вистави з репертуару зняли, бо не мали заміни на провідні ролі, котрі, наприклад, грав Олексій Надкерничний. Тут є нюанси. По-перше, може бути відсутнім відповідний типаж, по-друге, є складні ролі, за які не кожен візьметься. Отож були вистави, коли змінювалося кілька виконавців. Це, звісно, впливало на художню якість вистави. А ще ми прибрали вистави, в яких був помічений слід російських авторів і співавторів. Вилучили, наприклад, дитячу виставу «Ще раз про Червону Шапочку», авторства Когана. Крім того, прибрали з показу «Жила-була собі Сироїжка». Вона перекочувала до нас ще з радянської драматургії, та ми вирішили, що українські діти достойні бачити щось новіше, сучасніше. Тому зараз напрацьовуємо виставу «Ріккі-Тікі-Таві» і «Котигорошко». Остання – героїко-фантастична казка. Діти мають заряджатися патріотичним духом. Щоправда, у цій виставі змій буде не триголовий, а двоголовий.
– Вже знаємо, що ви не тільки молодих акторів прийняли у трупу, а й повернули досвідченого Мирослава Маковійчука. З чим це пов’язано?
– Одним із моїх завдань є забезпечення поточної роботи театру та розвиток колективу. До слова, з паном Мирославом ми працювали ще тоді, коли я був у театрі на початку 2000-х. Знаю, якого класу цей актор. У нього якраз з’явився вільний час і творча мотивація для роботи у театрі. Ми запросили його, бо якраз починали працювати над виставою «Біла пошесть» Карла Чапека, тож із режисером запропонували Мирославу Степановичу одну із ролей. Він, звичайно, підсилив колектив, бо у нас такого сильного виконавця з гарним досвідом бракувало.
– Гадаю, що Мирослав Маковійчук і Андрій Циганок стануть добрими наставниками молодих акторів, які влилися у колектив театру?
– Дуже важливо, коли в театрі є актори різних поколінь. Бо, скажімо, до нас приходять випускники різних театральних вишів, де нав’язують власні традиції, цінності, однак дуже важливо, щоб на реальній сцені був ансамбль. Щоб молоді доповнювали старших. І в цьому їм допомагають досвідчені.
Зберегти традиції, розвити нові ідеї
– Кожен творчий колектив має свої традиції, неповторне обличчя. Якщо кардинально міняти політику, то він втратить свій шарм, родзинку. Ви намагаєтесь щось змінити в театрі?
– Звісно, ми будемо продовжувати багаторічні традиції нашого театру, разом з тим і впроваджувати нові. Нині з’являється нова українська драматургія. Глядач її хоче чути-бачити. З’являється нова стилістика в розвитку світового театру. У цих умовах ми не можемо опиратися винятково на традиції, хоча й не можемо повернутися спиною до них. Тому пробуємо, шукаємо. Нещодавно відкрили студію-майстерню, так звану «Малу сцену» на вулиці Лесі Українки. Обладнали її за кошти театру при допомозі меценатів. Управління культури посприяло із генератором, тому навіть під час блекауту матимемо світло. Зробили за всіма правилами укриття, яке може забезпечити глядачам безпеку перебування. Ми входимо у зиму, не знаємо чи будуть відключення світла, проте переконані, що генератор дозволить завершити показ вистави. В продаж виставляємо 60 квитків, але це залежить від масштабів вистави та декорацій. Якщо це, до прикладу, буде моно-вистава і мінімум декорацій, то кількість місць можна збільшити до 100. Під відкриття цього майданчику я створив проєкт «Фаустпатрон». Це була гарна постановка, чернівецьким театралам вона сподобалася. Потім була п’єса режисера Дмитра Леончика «Мати Гіркого». Зараз там працює над виставою «Величне століття. Веселе» столичний режисер Сергій Кулибишев. Тобто, ми потроху напрацьовуємо репертуар, технічне забезпечення. Робота триває, бо не було коштів, аби все зробити відразу – звук, освітлення, декорації. Разом з тим, на головній сцені театру ставимо п’єси Вільяма Шекспіра, Карела Чапека, зараз працюємо над інсценізацією твору Ольги Кобилянської «Вовчиха». Цьогоріч відзначаємо 160 років від дня народження письменниці, тому головна режисерка Людмила Скрипка хоче зробити такий подарунок шанувальникам театрального мистецтва. Її презентуємо на початку грудня. Власне, мали б показати її 27 листопада в день народження Ольги Юліанівни, але в це й день стартує фестиваль «Золоті оплески Буковини».
– Якщо вже зайшла мова про «Золоті оплески», то в суспільстві є різні погляди. Яка ваша думка з приводу відновлення фестивалю?
– Настрої нашого суспільства нині надзвичайно полярні. Для того, щоб розібратися, що на часі, а що ні, в кожній сфері життя є експерти. Я маю конкретне завдання, не тільки підтримувати діяльність театру, а й розвивати його. Цей фестиваль є складовою розвитку, популяризації нашого театру, самого імені Ольги Кобилянської на просторах України. Оскільки фестиваль «Золоті оплески Буковини» заявлений як регіональний фестиваль комедії, то цього року ми зробили акцент на тому, щоб запросити творчі колективи з тих регіонів, які найбільше постраждали від російської агресії. Фестиваль триватиме 4 дні. Відкриє його Харківський драматичний театр імені Тараса Шевченка «Березіль» виставою «Нехай щастить». Це відбудеться о 16:30, а вже о 18:30 на великій сцені Луганський театр, який дислокується у Сумах, презентує виставу «Ихтамнет». Ми розуміємо як вистави цих двох театрів поєднують Україну. І ті харків’яни та луганчани, які вимушено переселилися на Буковину матимуть змогу побачити своїх улюблених акторів. А чернівчани зможуть зануритися у творчість колективів, які живуть і творять за тисячу кілометрів. Темою фестивалю буде «Комедія в театрі під час війни». Коли нам про це говоритимуть ті театри, які відчули на собі безпосередньо подих війни, – це набагато глибше й безпосередніше. Я переконаний, що фестиваль буде аналізувати таку тему разом із нами та всією театральною Україною.
Театр має вже три сцени
– Нерідко театри запрошують сторонніх режисерів. Чи маєте намір ви залучити для підготовки нової вистави?
– Одна з цілей фестивалю – знайти режисера, який зробить цікаву виставу. До слова, останнім часом замість 3-4 прем’єр на рік ми робимо вісім. Тому що ми беремо у роботу й малі форми. А для цього є «Мала сцена-майстерня» на вулиці Лесі Українки, створили замість буфету панорамну студію на третьому поверсі театру на 50 глядачів. Це зала для сімейного перегляду. В серпні її відкрили, а вже маємо хороші відгуки чернівчан. У вихідні дні там батьки з дітьми можуть переглянути якусь виставу, обговорити разом із акторами сценарій. Мусимо розвиватися. Нам вкрай потрібне наповнення глядацької зали. Якщо зала заповнена, отже придбано багато квитків. Крім того, радо відгукуємося, коли громадські організації пропонують нам взяти на перегляд ВПО чи багатодітні родини. Якщо театр одержав свого вдячного глядача, то він має майбутнє.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області