На концерті були батьки Дмитра. Артисти дякували їм за те, що гарно виховали сина, а глядачі вітали гучними оплесками
Фото із соцмереж
A
A
A
Кошти з проданих квитків направлять на закупівлю сучасних протезів
Українські співачки Марта Липчей, ROXOLANA, KOLA та гурт Енджі Крейда об’єдналися задля великого благодійного туру, мета якого – допомогти пораненим військовим у лікуванні, реабілітації та протезуванні.
Тур має символічну назву «Нескорені», яка відображає мужність і силу українського народу та бійців ЗСУ. Ідея туру належить фіналістці «Голосу країни-12», співачці Марті Липчей.
Аби допомогти ще більшій кількості поранених бійців у протезуванні, Марта організувала великий тур містами України та запросила доєднатися до туру колег-співачок:
- ROXOLANA,
- KOLA,
- Гурт Енджі Крейда.
Усі кошти з проданих квитків направлять на закупівлю сучасних протезів для конкретного військового з міста чи області, де відбувається концерт. У Чернівцях молоді артисти запалювали публіку заради чернівецького 36-річного бійця, який втратив на війні руку й отримав поранення ноги.
Це був шостий концерт в рамках благодійного туру. Наступні незабутні виступи артистів будуть у Полтаві (23.06), Києві (25.06), Рівному (30.06), Луцьку (02.07).
Реалізувати ідею туру допоміг бізнесмен та меценат Андрій Мацола. Він допоміг з організацією концертів та взяв на себе всі пов’язані витрати.
Загалом, концерт «Нескорені» побачать мешканці та гості 11 міст України. Стартував тур з Одеси ще 20 травня, потім виступи відбулися в Хмельницькому, Франківську, Ужгороді, Львові, Чернівцях, Вінниці.
«Ми боремося за ідею, яка полягає у свободі»
Чернівецький військовий Дмитро Мойсюк – це саме той хлопець, який отримав поранення в бою й зараз потребує біонічного протезування, на яке збирають в турі «Нескорені». На жаль, він не зміг прийти на концерт, тож записав відеозвернення для глядачів у якому розповів:
«До війни я не був військовим. Заробляв собі на життя, працюючи продавцем-консультантом в магазині. Батьки є, слава Богові, живі. Неодружений, у майбутньому планую одружитися, звичайно. Дітей немає. Все ще попереду.
Прийшла повістка, коли був вдома: подзвонили в двері, я відчинив, мені її вручили. Якось спокійно це все сприймав, хоча розумів, куди їду. Мама плакала, це я пам’ятаю, коли вже нас відправляли. Я усвідомлював, що, можливо, це вже буде остання зустріч з моїми батьками.
Після навчальної бази ми отримали честь поїхати на навчання до Великої Британії. Навчання там дуже ефективне. У нас був інструктор, його звали Метью. Дуже добра людина. Він нас навчав і під час цього навчання ми вже стали більш близькими. Коли вже всі здали нормативи, то з нашим командиром взводу підійшли й попрощалися-обнялися.
У січні 2023 року нас відправили на позицію в Луганську область.
Отримав поранення при виконанні бойового завдання, ми потрапили під мінометний танковий обстріл. Коли вже був приліт, це було дуже швидко. Ми обслуговували міномет, саме у цей час близько був проліт – танковий снаряд, ми навіть нічого не зрозуміли. Я лиш на секунду усвідомив, що я вже на землі. Бачу, що зі мною щось не так, лівою ногою не міг порухати, осколок потрапив в тазове стегно. Коли хотів подивитися, що з рукою, то побачив, що вона, м’яко кажучи, не на своєму місці – 90 градусів в інший бік. Слава Богові, що нас забрали звідти, бо це дуже неприємно, дуже боляче. Хотіли врятувати руку. Я вже потім нічого не пам’ятаю. Згодом бачу, що вже стоїть біля мене апарат Лізарова, руки немає. Думав, що врятують руку хоча б просто, щоб була, але її ампутували.
Мої мрії – отримати біонічний протез для того, щоб уже професійно продовжити грати на електрогітарі. Адже до поранення й ампутації лівої руки дуже непогано виходило.
Ми боремося за ідею, яка полягає у свободі. Саме ця ідея свободи, гадаю, понад усе. Перемога – вона неминуча. Тому що, як показує історія, там, де є зло – воно завжди програє».
На концерті були батьки Дмитра. Артисти дякували їм за те, що гарно виховали сина, а глядачі вітали гучними оплесками.
KOLA: «Будь-які зміни або труднощі дуже загартовують»
На концерті у Чернівцях глядачі якось особливо вітали співачку KOLA, адже оплески були інтенсивнішими, а вигуки – гучнішими.
Перед своїм виступом артистка розповіла «Погляду» про те, як це – жити і творити під час фінансової кризи, пандемії та війни.
«Я гадаю, що будь-які зміни або труднощі дуже загартовують, по-перше. По-друге, пробуджують в тобі щось нове, щось таке, що завжди було в тобі всередині, але просто чомусь не виходило назовні. І насправді повномасштабне вторгнення на мене вплинуло дуже сильно, і через великий біль я написала багато пісень. Якби не було цього болю, то не знаю, які пісні б писала. Тож, гадаю, що все складається, як складається. Звісно, що всі ми вже хочемо перемоги і, звісно, що ніхто не чекав такого. Але ми всі приймаємо вже, на жаль, обставини, які є сьогодні і намагаємося якось просто жити в них. Ми шукаємо якісь нові методи для натхнення, щоб триматися і знаходити себе в іншому якомусь місці.
Музика нікуди не зникла і вона ніколи не зникне, тому що це неможливо ні в кого забрати. І круто, що сьогодні музику можна створювати справді, як ось я – «на колінах», просто в телефоні з навушничками. Раніше про це ніхто навіть не міг говорити, бо все мало бути дуже професійно на якійсь крутій студії з класним мікрофоном. Наразі, мені здається, мало хто про це думає, але я – точно так не думаю. Головне, якщо в тебе з’явилася сьогодні пісня і ти розумієш, що «вау!», вона реально класна і потрапляє в настрій наших людей й те, що я відчуваю, то маю нею негайно поділитися. І неважливо, в який мікрофон вона записана, як вона зроблена.
Якось, знаєте, у мене особисто змінилося сприйняття цього світу. Я сприймаю набагато простіше всі речі. Я не парюся стосовно того, чим парилася раніше. Я ніби все відпустила: якісь гульки, походи кудись, наряди якісь, вибирання по 40 хвилин у чому я піду повечеряти з хлопцем. Взагалі це неважливо. Першочерговим для мене сьогодні є віддавати більше, ніж брати. У кожній своїй дії я намагаюся зробити так. Навіть в моїй команді, я хочу, щоб команді було добре. Я намагаюся завжди сказати: «Це все ви». Я себе не вип’ячую, я не намагаюся бути кращою, ніж я є. Я не намагаюся щось створювати навколо себе, якісь образи. Все якесь таке, націлене на щось хороше, добре, світле і віддачу чогось. Тобто коли ти віддаєш, я це зрозуміла, ти потім відчуваєш себе набагато щасливішою людиною. І ти розумієш, що живеш не дарма, що ти не просто як трутень якийсь, просто смачне поїли-попили, щось вділи, посиділи-поржали, поїздили на машинці… Це, типу, теж класно, але в цьому немає ніякого сенсу життя, особисто для мене. В мене є сенс життя тоді, коли я бачу, що «вау!», я тут щось зробила і це допомогло, тут задонатила – допомогло, тут зібрала – клас, пісню підтримали – круто, супер. Люди прийшли, розрядилися? Офігенно! Тур «Нескорені»? Боже, ми допомагаємо нашим військовим, це ж прекрасно! Тобто в кожній дії я намагаюся зробити це непросто аби робити, а щоб бути максимально корисною. Раніше такого не було, реально».
Співачка Марта Липчей: «Нас мотивують ЗСУ»
«Я надихнулася ідеєю Андрія Мацоли – допомагати важкопораненим бійцям в їх лікуванні, протезуванні та реабілітації. Саме тому вирішила організувати власний тур під назвою «Нескорені» й запросила відомих, молодих, талановитих співачок, аби вони підтримали цей тур і ми разом допомогли нашим бійцям.
Всі 100% коштів з концерту ми передаємо на лікування, реабілітацію, протезування бійця з міста чи області, де проходитиме концерт. Таких міст 11 і, відповідно, бійців 11.
Я вважаю, що за будь-яких умов потрібно робити корисну справу або справу, яка може надихнути, яка може допомогти. Знаєте, є такі слова: «Коли ти втрачаєш сенси – просто роби звичні речі», наприклад, носи воду, прибирай вдома (як медитація), коли дрова. Тобто роби щось, аби не впадати в депресію, аби вона не з’їдала. Тому що дуже важливо – не зупинятися. Всі ми і кожен з нас активізований для того, аби наближати нашу перемогу. Адже ми, як тил, маємо робити все можливе і неможливе для допомоги нашим бійцям, нашим ЗСУ, бо це важлива місія – допомагати і не зупинятися, якщо своїм голосом можемо допомогти.
Моя творчість – про емоції, думки і почуття мого народу, українців. Тому що наша музика є на часі, вона транслює те, що відчуваю я і відчуває кожен в моїй країні.
Чи складно творити в такий період? Ні. Тому що нас мотивують ЗСУ, а ми – мотивуємо їх. І ця синергія чудова.
Як вижити молодому артисту? Не зупинятися! Як на мене, зараз у шоу-бізнесі трохи складніше, ніж у мирні часи, але не можна зупинятися. Якщо ти молодий артист – пиши матеріал, твори, стукай в усі двері, самовиражайся (зараз є дуже багато способів, як це зробити на різних платформах). А вже згодом, якщо доля буде прихильна, якщо будеш бачити мету, то до неї дійдеш.
У кожному місті я знайомлю зі своєю творчістю. Загалом у мене 5 композицій, одну з яких українці вже чули, хтось встиг полюбити, пісня «Там, де ти». Ще одна композиція – це стародавня повстанська пісня про нашу боротьбу у віках, про нашу незламність. Цій повстанській композиції понад 80 років, аранжування до неї я зробила спеціальне, особливе, тобто осучаснила її.
В музику взагалі не шкода вкладати зусилля. Музика – це емоція, а емоція це те, що ми забираємо з собою, виходячи із зали, де відбувався концерт».
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області