Голова Хотинської територіальної громади Андрій Дранчук
Фото автора
A
A
A
У Хотинській територіальні громаді зареєстрували вже два підприємства, котрі будуть сплачувати податки до місцевого бюджету
Раніше, овіяний історичними подіями, Хотин асоціювався здебільшого з величною фортецею над Дністром. Останнім часом майбутнє тамтешньої громади асоціюють не тільки на туристичний, а й економічний потенціалу. Певною мірою посприяло цьому створення індустріального парку у місті. Умовами його діяльності вже зацікавились кілька потужних підприємств із східних регіонів України, які мають намір тут зареєструватися, виробляти продукцію й сплачувати податки до місцевого бюджету.
Чи готова громада аграрного регіону приймати на власній території виробничі потужності крупних вітчизняних підприємств? Чи є можливість розміщувати переселенців й створити їм пристойні умови для проживання? Чи вистачить робочих рук, щоб вгамувати кадровий голод. Про це спілкуємося із головою Хотинської міської територіальної громади Андрієм ДРАНЧУКОМ.
Прихистив стародавній Хотин
– Обстріли й загроза смерті змісила мільйони людей із східних регіонів нашої країни шукати прихисту в західних областях і за кордоном. Скільки внутрішньо переміщених осіб прийняла гостинна Хотинщина, пане Андрію?
– З початку неоголошеного вторгнення російських військ на територію мирної України, хотинська громада стала однією з перших у Чернівецькій області, котра почала приймати українців з охоплених війною територій. Відразу ж створили електронний реєстр громадян, які вимушено опинилися на уславленій хотинській землі. Число переселенців коливалося, але зараз майже 3500 людей залишилося в громаді на тимчасове чи постійне місце проживання, з них – півтори тисячі дітей. Спочатку прибували родини із Житомирщини, Київщини, Дніпропетровщини, Харківщини, Луганщини, Донеччини… Одне слово, звідти, то точилися бої чи виникала загроза окупації територій. Для них у громаді організували шість місць для розміщення. Це були не школи й не дитсадочки, а комунальні помешкання, що певний час не використовувалися за призначенням. Для створення нормальних умов виділили кошти з місцевого бюджету, допомогли спонсори. Нині на базі комунальних закладів Хотинської міськради тимчасово мешкає понад 200 внутрішньо переміщених осіб, зокрема 109 дітей віком до 17 років.
– Чи вдалося за короткий час створити належні умови для проживання переселенців?
– На перших порах, звісно, були певні незручності для проживання людей. Однак хотинська громада за підтримки партнерів зробила все можливе, аби створити належні умови проживання для цих людей. У рамках проєкту «Оперативне забезпечення потреб громад Чернівецької області щодо прийому внутрішньо переміщених осіб», який впровадила Агенція розвитку громад Буковини, ми встановили бойлер і душову кабінку, придбали холодильник та пральні машини, електроплити та чайники. Це дало змогу бодай частково забезпечити базові санітарно-гігієнічні потреби людей, які опинились в надзвичайно складних життєвих обставинах. Маємо подякувати нашим зарубіжним партнерам із міст побратимів. Громада отримала три професійні холодильники від наших постійних міжнародних партнерів в рамках гуманітарного проєкту підтримки восьми громад Західної України, які приймають внутрішньо переміщених осіб. Два холодильники встановили в соціальній кухні, де щодня безкоштовно харчуються майже 200 вимушених переселенців. Ще один розмістили в шелтері після завершення його ремонту.
– Це єдині зарубіжні партнери, з якими Хотин налагодив контакти, пане Андрію?
– Ні, звичайно. Наприклад, ми продовжуємо розвивати співпрацю з міжнародними благодійними організаціями заради покращення життя вимушених переселенців у громаді. Ми мали зустріч із представниками незалежної некомерційної організації ACTED (Франція). За результатами зустрічі визначено першочергові потреби, зокрема забезпечення продуктами та непродовольчими товарами мешканців місць загального проживання. За підтримки програми розвитку ООН в рамках проєкту ПРООН: «Підтримка ЄС для Сходу України – відновлення, зміцнення миру та урядування» за підтримки Європейського Союзу, закупили і передали першу партію матраців, постільної білизни, ковдр, подушок – 65 комплектів та 8 ліжок для укомплектування спальних місць для координаційних центрів з прийому ВПО Хотинської громади. Ми продовжуємо працювати над зміцненням співпраці з міжнародними інституціями задля сталого розвитку та підтримки переселенців під час війни.
На Хотинщині зараз працюють три підприємства: компанія з виробництва велосипедів «Велотрейд». товариство «Елексель», що спеціалізується на виготовленні електрообладнання та швейне виробництво
– Ви розповідаєте, що в громаду приїхали понад півтори тисячі дітей. Та розумію, що чимало з них шкільного віку. Чи мали вони можливість закінчити навчання у навчальних закладах вашої громади?
– Зважуючи на ситуацію Міністерство освіти дозволило школярам з числа внутрішньо переміщених осіб навчатися дистанційно у своїх школах. Це зручно, бо діти звикли до своїх учителів, однокласників. Нам лише необхідно було подбати, щоб діти мали комп’ютери, а в приміщеннях, де вони тимчасово мешкають – Інтернет. Може виникнути запитання, а чи мають змогу вони лікуватися. Так. І їхні батьки теж. Наша багатопрофільна лікарня фінансується із Національної служби здоров’я України. Оплата залежить від числа наданих медичних послуг. І не проблема, що сімейний лікар залишився десь далеко, електронні направлення надаються в електронному вигляді.
Приклад успішної синергії
– Знаю, що ваша громада прийняла кілька промислових підприємств із Харківщини. Як вдалося залучити їх, пане Андрію?
– Не маю наміру хвалитися, але приклад успішної синергії – це про хотинську громаду. На самому початку повномасштабного вторгнення військ російської федерації на українські території, ми сформували робочу команду, члени якої обдзвонювали підприємства з проблемних територій і пропонували перебратися на Хотинщину. Таким чином вдалося залучити три підприємства – компанію з виробництва велосипедів «Велотрейд», товариство «Елексель», що спеціалізується на виготовленні електрообладнання та швейне виробництво. Це і є релокація бізнесу у нашій громаді, про необхідність якої наголошують вітчизняні урядовці. Ми в силу своїх можливостей допомагаємо підприємствам евакуйовуватися із зони бойових дій, залучаємо інвестиції та плануємо розвивати економіку в громаді. Наше місто має великі перспективи й може стати велосипедною столицею України. Може згадати ще й про Індустріальний парк хотинської громади, який ми ґрунтовно розробляли з депутатами протягом останніх двох років, а тепер він є фундаментом нашого економічного розвитку. Звичайно, процес переїзду громіздкий. Але два підприємства вже зареєструвалися в громаді, а отже сплачуватимуть податки в наш бюджет. Тепер нам належить добре подумати, як розселяти родини фахівців, котрі приїхали на Хотинщину разом із своїми підприємствами.
– Гадаю, з переїздом цих підприємств на Буковину зникне питання безробіття?
– Сподіваємося на це. До слова, ми вже дали заявку в Службу зайнятості на заміщення вакантних посад.
Біля військкоматів черги
– З початком повномасштабної війни, здається, вся країна стала проти ворога. Чи багато мешканців вашої територіальної громади пішли на війну, щоб боронити Україну від російських загарбників?
– Дуже багато. В перші дні до військкоматів стояли черги з бажаючих взяти до рук зброю, щоб бити загарбників. Скажу тільки, що наша громада друга в області з реалізації мобілізаційних планів. Воюють хлопці завзято, відстоюючи кожен клаптик української землі. На жаль, уже маємо втрати. Хотинська громада з глибоким сумом та належними почестями провела в останню дорогу Героя – учасника бойових дій, командира розвідувального взводу Петра Обершта з Ярівки. До речі, це вже другий виходець з Ярівки загинув у російсько-українській війні. У 2014 році загинув старший прапорщик Високомобільних десантних військ Збройних сил України В’ячеслав Пелехатий. Від початку травня 2014 року він виконував завдання на території проведення АТО на сході України. А 9 червня 2014 року десантник Пелехатий та ще троє його побратимів підірвались на вибуховому пристрої з «розтяжкою», що була встановлена на стежці. Похований на Алеї слави у Чернівцях. За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У ніч на 19 січня 2015 року під час боїв за Донецький аеропорт був важко поранений воїн-кіборг Юрій Кушнір із Каплівки. Він теж був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). Орденом «За мужність» ІІІ ступеня відзначена хотинчанка, бойовий медик Тетяна Мельничук. Ми гордимося ними. Знаємо, що дух їхній незламний, ми докладатимемо всіх сил, щоб всіляко допомагати їм тут. Бо ж відомо, перемагає лише те військо, що має надійний тил.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області