A
A
A
У Чернівцях діє студія «Дарина Арт», в якій безкоштовно навчають малювати
На другому поверсі торгового центру «Проспект» (приміщення №247) щовечора о 18:00 професійні художники безкоштовно працюють впродовж години із дітьми-переселенцями, навчаючи їх образотворчому мистецтву. Оскільки охочих щораз більшає, то адміністраторка і засновниця студії «Дарина Арт» Олеся Блажієвська шукає додаткові можливості, аби в майбутньому організовувати такі ж зустрічі і на 11:00, і на 15:00.
До студії діти приходять різні, бачили різне, але в кінці заняття обов’язково дарують викладачам переможні усмішки від своїх вдалих художніх творів. І, звичайно, охоче фотографуються, на згадку. Але ось один з хлопчиків, демонструючи на камеру малюнок, прикрив своє ім’я гумкою, щоб російський солдат не побачив… А коли мова заходить за написання на крилах метелика-чарівника побажань, які обов’язково здійсняться, діти, ніби змовившись, вказують єдину важливу для всіх тему: «Хочу додому, в Харків», «Хочу, щоб закінчилася війна», «Хочу Перемоги»…
Мама з донькою втілюють у Чернівцях досвід, який запозичили в Румунії
– На початку війни ми були перелякані, як і всі українці. Чоловік, діючи на випередження, наполіг, щоб я з 9-річною донькою Дариною виїхала до Румунії. Звичайно, для цього мені довелося звільнитися з державної роботи, – пригадує перші дні війни О. Блажієвська. – Румунія нас зустріла привітно, забезпечивши безкоштовним гуртожитком, харчуванням, дозвіллям для дітей. І це для нас було не просто дуже приємно, а неймовірно цінно. Бо ти їдеш незрозуміло куди, перелякана-затиснута, не можеш навіть вільно поворухнутися… А тут трапляються на шляху досить приємні люди, яким захотілося бодай якось віддячити. То ми з дітьми і подругою-художницею з якою приїхали, малювали малюнки, які потім дарували людям, які нас прихистили. І це настільки нас емоційно заряджало, що в донечки визрів план, який вона мені одразу озвучила: «Мамо, як повернемося до Чернівців, то хочу зайнятися волонтерством». Я, звичайно, підтримала її ідею. І через місяць ми вирішили повернутися, адже чоловікові прийшла повістка, він вступив до лав ЗСУ, а ми з донькою дуже хотіли його обійняти і підтримати. Ці події дали нам новий імпульс та поштовх, аби щось робити і чимось допомогти.
– Допомагали армії у міру своїх можливостей, – додає пані Олеся. – Також до нас приєдналися дівчата-однодумці, в яких так само хтось з рідних на війні. І якось так трапилося, ніби випадково, нам надали приміщення, і ось ми вирішили розпочати арт-терапевтичні заняття, щоб бодай трішки відволікти дітей-переселенців від тих жахіть війни. Адже на своїй шкурі відчули, що урок малювання це ніби щось таке, незначне, але настільки це було цінним для наших дітей. До того ж, у нас в Румунії був мовний бар’єр, але на власному досвіді з’ясували, що позитивні емоції передаються без слів. І тому ми вирішили ділитися щирими добрими емоціями з іншими дітками в Чернівцях. Розпочали з писанкарства. Наша художниця Олена працює на основній роботі, а з 18:00 до 19:00 волонтерила в студії, навчаючи дітей писанкарству. Охочих було дуже багато, тож розписували писанки навіть після Великодня. Дітям це подобалося, вони через «сарафанне радіо» ділилися своїми враженнями і до нас приходили цілі класи та групи малечі. Це нас заряджало, ми відволікалися від поганих новин. Потім мами дітей просили проводити такі заняття на постійній основі. Відтак ми сформували групу і Олена досі проводить для них уроки. За донати, безкоштовно, хтось знаходить якогось спонсора, хтось приносить канцтовари… Тобто в такому форматі. Потім до нас приєдналася ще дівчина з Одеси, яка сказала, що також хоче волонтерити. Ми знову зробили анонс і знову з’явилося море охочих. Потім частину дитячих малюнків та листів ми передали в гарячі точки нашим військовим. Відрадно, що сьогодні довкола згуртувалися не лише гарні художники, але й спеціалісти, які на волонтерських засадах ведуть інстаграм-сторінку та навіть бавлять наймолодших відвідувачів. Вдячна всім дівчатам, які зробили дуже багато роботи. І водночас запрошую до співпраці благодійників, щоб разом зробити більше добра. Ми будемо продовжувати надавати уроки з образотворчого мистецтва стільки, скільки це буде потрібно і наскільки ми зможемо.
«На 10 день війни ми виїхали до Чернівців»
Олена, художниця-викладачка, переселенка із Одеси
Одеса завжди жила своїм неповторним атмосферним насиченим життям. Зараз, під час війни, вона стала великим волонтерським осередком, де сотні і тисячі одеситів працюють щодня на спільну перемогу України. В мирний час я викладала малювання для дітей і дорослих в одеській студії, займалася живописом. На 10 день війни ми виїхали до Чернівців, де я спочатку почала робити серії діджитал робіт, натхненних українською культурою, за мотивами традиційних українських ремесел. З цих робіт ми з одеськими друзями зробили серію листівок, кошти з продажу яких йдуть на допомогу ЗСУ. Пізніше виникла ідея знайти однодумців і організувати заняття з малювання для дітей-переселенців. Саме таким чином, за дуже незвичайного збігу обставин, ми зі студією «Дарина Арт» знайшли одне одного.
Як це не дивно, але війна зробила мене більш цілеспрямованою і дієвою. Все несуттєве відійшло на другий план і ще важливішими стали людські почуття та емоції. Я дуже рада, що колись обрала саме цей напрямок діяльності і саме сьогодні, в такі важкі часи, маю можливість поліпшити емоційний стан дітей, їхній настрій, відволікти від тяжких думок за допомогою малювання.
«Я теж можу допомогти нашій країні в цей нелегкий час»
Людмила Васильєва, помічниця художника-викладача, мама двох діток 9 і 3 років, які теж дуже полюбляють творчість
У дитинстві я мріяла бути педагогом, все життя спокійно знаходила підхід до будь-якої дитини і зараз це стало мені в нагоді. Тож потрапивши в атмосферу студії зрозуміла, що хочу залишитися тут і надалі, допомагаючи в роботі з дітьми, які вимушені були покинути свої домівки.
Особисто мені волонтерська діяльність дозволяє діяти за покликом серця, робити те, що справді подобається. Зараз у мене є чітке розуміння того, що я теж можу допомогти нашій країні в цей нелегкий час.
«Віримо в нашу Перемогу!»
Аліна Китайгородська, волонтерка, smm-менеджер студії, за фахом – фармацевт, психолог
Що надихнуло зайнятися волонтерством?
Студія розпочинала роботу, орієнтуючись, як на місцевих дітей, так і на переселенців. Оскільки батько в даний момент захищає нашу країну на Сході, я постійно в новинах та на емоціях. Чимало друзів зі своїми дітьми виїхали з рідних домівок і мені хотілося зробити свій добровільний внесок, щоб допомогти.
Щасливі діти – щасливі батьки. А це те, чого зараз усім нам дуже не вистачає!
Також студія, за можливістю, допомагає військовим фінансово. Це теж важливий момент, коли хочеться долучитися, підтримати. Діти з радістю готують малюнки, аплікації і ми це все передаємо військовим. Віримо в нашу Перемогу!
«Жоден захисник не хотів би бачити свою дитину заплаканою, схвильованою та емоційно виснаженою»
Олена Василишин, вчителька образотворчого мистецтва та креслення (частково – трудового навчання)
Звичайно, що війна стала шоком для всіх. Будучи вже в Румунії, мене тривожив психологічний стан наших дітей. Кожна дитина хвилювалася за свого рідного героя. Малечу необхідно було відволікти від усіх цих подій. Вперше у житті мені моя професія (вчителька образотворчого мистецтва та креслення) стала у нагоді. Ми почали малювати.
Повернувшись додому, хотіла допомагати та підтримувати брата, який з першого дня на передовій. «Потрібно робити щось корисне» крутилося у голові.
Знаю, що жоден захисник не хотів би бачити свою дитину заплаканою, схвильованою та емоційно виснаженою. Тому саме такий напрямок волонтерства мені особливо припав до душі.
Я зрозуміла, що хочу арт-терапією допомагати дітям. І щодня народжувалися нові ідеї. Я знала для чого це роблю. Діти наше майбутнє. І саме зараз наша увага потрібна їм, як ніколи.
Підготувала Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області