Староста села Ржавинці Юрковецької ТГ Євген Колесник
pogliad.ua
A
A
A
Буковинське село Ржавинці з початку російської агресії прихистило майже 800 внутрішньо переміщених осіб
Розпочате російською федерацією 24 лютого повномасштабне вторгнення на українські території принесло чимало горя. Російські військові цинічно та методично знищують житлові будинки, лікарні, школи та дитсадки, об’єкти критичної інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів. Гинуть мирні люди, в тому числі діти. Крім того, загарбники вдаються до геноциду. За приблизними підрахунками, за останні місяці з окупованих міст України російські війська примусово вивезли до рф понад 500 тисяч українців, в тому числі 121 тисячу неповнолітніх – дітей-сиріт, та тих, які мають батьків.
Як стверджують правозахисники, з фактично окупованих або заблокованих територій були евакуйовані майже всі дитячі будинки-інтернати, зокрема й за кордон. На Буковину вдалося перевезти дитячий будинок з Ворзеля, що на Київщині, та кілька аналогічних інтернатних установ із Миколаївщини.
Як зустріли дітей-сиріт у селі? Де розмістили? Чи створили для переселенців нормальні умови проживання? На ці та інші запитання кореспондент газети «Погляд» шукав відповіді у старости села Ржавинці Юрковецької територіальної громади Євгена КОЛЕСНИКА.
Діти, які пережили обстріли й бомбардування, перестали гратися у війну
Поліпшували умови в процесі поселення
– Буковина гостинно прийняла внутрішньо переміщених осіб, в тому числі й дітей. Але вашій територіальній громаді довірили найважливіше – розмістити дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Чи готові ви були до цього, пане Євгене?
– Ви ж розумієте, що всі дитячі оздоровчі табори на Буковині призначені для літнього відпочинку школярів. Не виключенням є і табірне містечко на території нашого старостинського округу. Однак хочу підкреслити, що його власники, а це церква адвентистів сьомого дня, підтримують його у належному стані. Хоча, зі слів директора установи Ігоря Тимка, там уже в процесі поселення дещо поліпшували умови проживання дітей та вихователів із Миколаївщини. Тамтешні вихователі стверджують, що тут кращі умови, ніж у них були на Миколаївщині. Пропозицію прийняти переселенців зробила обласна військова адміністрація. Звісно, ми не могли відмовити, адже діти втікали від обстрілів, бомбардувань, ймовірної депортації до російської федерації. Знаю, що спочатку на розвідку прибули студенти, потім окремі родини, а відтак і 139 дітей з трьох будинків-інтернатів – Миколаївського, Первомайського, Южноукраїнського. Прибули переселенці на початку березня. Їх привітно зустріли односельці, пригощали домашніми смаколиками. Було шкода дітей, які пізнали жахи війни. Що ж стосується взагалі внутрішньо переміщених осіб, то були дні, коли їх було не менше 800. Тут вони знайшли затишок, дякували за допомогу і гостинність.
– Які виклики в перші дні їхнього приїзду постали перед вами та керівником оздоровчого табору?
– Табір знаходиться на хуторі у лісі. Там є вода, душ. Однак діти прибули до нас на початку березня, тому одягнені були у зимову одежу. Треба було думати про весняно-літній гардероб. На щастя, відгукнулися волонтери, які забезпечили табір постільними речами, подушками, ковдрами. Допоміг Червоний хрест, обласна військова адміністрація, церква адвентистів сьомого дня, волонтери. Десятки буковинців, дізнавшись про нових мешканців табору, прагнули приїхати до нас і обов’язково щось привезти з одягу чи продуктів харчування. Доброчинці подарували велосипеди, самокати. Мешканці села та інших населених пунктів, що входять до Юрковецької територіальної громади, привезли продукти харчування, предмети особистої гігієни, овочі, фрукти, молочні продукти. Придбати пральні машини допомогла територіальна громада.
Продовжили навчання у Ржавинцях
– Більшість приїжджих дітей – шкільного віку. Чи мали вони змогу продовжити вимушено перерваний навчальний процес?
– Звісно. Ржавинецька школа – опорний заклад. Отож у нас не стояло питання про продовження навчання. Щоправда, зробили певну корекцію навчального процесу. Керівники Юрківецької територіальної громади своїм рішенням у селі Ржавинці змістили час навчання сільських дітей – вони приходять на уроки після обіду з тим, щоб переселенці розпочинали уроки зранку. Благодійна організація адвентистів сьомого дня придбала для цієї мети автобус. Отож кожного дня майже 100 дітей-переселенців він возить у навчальний заклад. Зважаючи на контингент, уроки тривають по 30 хвилин, 10 хвилин перерва. Школярів там харчують. Відтак тим же автобусом повертають їх у табір. Періодично ми виїжджаємо до табору з офіцером поліції громади, ведемо з підлітками спілкування. Діти різні. Бо чимало з них в інтернаті так би мовити жили по-поняттях. Окремі були схильні до правопорушень. А якими ж вони мали бути, коли не відчували материнського тепла, батьківської турботи. Є в окремих приїжджих психічні відхилення, бо на психіку все ж вплинула війна, обстріли, панічний страх.
– Пане Євгене, таким чином приїжджим дітям потрібні були психологи, інші медичні фахівці?
– Так, звичайно. У нашому селі діє амбулаторія загальної практики сімейної медицини, в якій трудяться кваліфіковані медики. Серед поширених недуг у дітей були вітрянка, застуди. Їм невідкладно надавали медичну допомогу. За потреби хворих дітей возили в лікарні Заставни, Чернівців. В таборі на постійній основі працює лікар-педіатр Антоніна Козак. Періодично приїжджають волонтери-медики від організації Адвентіс-Хелт. Наприклад, минулого тижня тут побував їхній керівник, приїжджав також лікар-педіатр з приватної клініки Ангелія та Віфанія. Місцева стоматологиня із Заставни погодилася лікувати діткам зубки. Територіальна громада оплатила вартість розхідних матеріалів, а лікарка безкоштовно лікує зуби. Ліками оздоровчий табір забезпечують благодійники з Італії, Португалії, Румунії.
– Хотів запитати у вас, пане Євгене, а скільки односельців служать у Збройних силах України, захищаючи нас від ворога?
– Із села мобілізували на війну майже два десятки чоловіків. Воюють вони на різних фронтах. Слава Богу всі живі-здорові. Ми їм допомагаємо. У перші два тижні відправили 10 бусів з продуктами харчування, подушками, ковдрами. Люди з табору щодня їздили на Схід, то ми завантажували їх буси хлібом, який жінки пекли у сільських печах, м’ясною тушонкою, картоплею, фруктами. Хочемо, щоб вони відчували нашу турботу, як ми тут відчуваємо їхній захист.
Ми тішимося, що діти із зони бойових дій потрапили на мирну Буковину. Так, це не прості діти. Є й такі, що схильні до правопорушень. Окремі курять цигарки. Деякі почали смалити з п’яти років, а нині їм по 15, отже більшу частину життя вони прокурили. Як їх відучити від цієї згубної напасті. Проводимо бесіди, спілкуються з підлітками психологи. Ввели табірні гроші. За них слухняні діти мають можливість придбати якісь смаколики. Це стимулює бути дисциплінованим, брати участь у всеможливих заходах.
Приходять проповідники – добрі психологи. Вони бесідують з вихованцями про християнські чесноти, проводить цікаві тренінги. Вчать дітей культури, доброти, взаємодопомоги, спілкуванню, поведінці… Щоб вони з повагою ставилися до старших і один до одного. Намагаємося, щоб вони розвивалися як фізично, так і інтелектуально та духовно. Щоб їхня совість і мораль була на вищому рівні. Вже бачимо позитивні зміни. Окремі вихованці кинули палити. Інші менше часу проводять у мобільних телефонах, читають книги. Більше часу проводять на свіжому повітрі. Перестають висловлюватися нецензурно. І це вже плюс. Звичайно, за неповних три місяці рано говорити про великі зрушення. Але пропустити старшого, поступитися у суперечці, прибрати територію, допомогти на кухні – ці якості вже почали яскраво проглядатися. Діти займаються спортом, у гуртках. Зробили футбольне поле, робимо волейбольне. Ходимо у походи – денні, нічні. Навчаємо готувати їжу в польових умовах. Багато часу проводимо на свіжому повітрі, організовуємо вечори біля багаття, співи під гітару.
Гадаю, вони будуть тут до тих пір, доки на півдні України не нормалізується ситуація і встановиться мир. Наш табір розрахований на 300 дітей. Теперішні мешканці живуть у будиночках. Якщо вони не виїдуть, а наступить липень-серпень, то ми не зможемо прийняти велику кількість дітей з Буковини. Тоді почнемо розвивати наметові табори.Ігор Тимко, директор табору
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області