День вишиванки
Наше минуле й сьогодення пов’язані багатовіковими традиціями, одна з яких – національний одяг, а саме вишиванка. Зараз цей елемент народного вбрання отримав нове життя завдяки сучасним рішенням крою й візерунку, при цьому не втративши споконвічної краси, ошатності та символічного значення оберегу. Останнім часом вишиванки з’являються не лише в гардеробі наших співвітчизників – часто їх можна побачити на всесвітньо відомих зірках шоу-бізнесу та кіно. Кожного року в третій травневий четвер, у День вишиванки, багато українців одягають вишиті сорочки, щоб вшанувати культурні традиції свого народу.
Наші далекі предки носили вишиванки з незапам’ятних часів – вважається, що вишиті сорочки вже були в гардеробі у представників загадкової й високорозвиненої трипільської культури. Хоч матеріальних свідчень цьому не залишилося, проте орнаменти на уламках глиняного посуду часів Трипілля мають багато спільного з орнаментами української вишивки. Археологічні знахідки, датовані VI століттям, підтверджують наявність вишитого одягу у скіфських племен. Історики вважають, що ці вишиванки виконували функцію оберега в бою, адже скіфи були войовничим народом. Зустрічаються згадки про скіфський вишитий одяг і в творах Геродота.
Кожному регіону нашої країни здавна були притаманні свої особливі зразки візерунків на сорочках, іноді навіть у сусідніх селах вишиванки значно різнилися орнаментами та кольорами вишивки. Важливе значення у вишиванці має не тільки колір ниток, з яких створено візерунок, а й колір полотна, з якого зшита сорочка. Кольором удачі, кохання й захисту від злих сил для наших пращурів був червоний. Жовта вишиванка символізувала багатство, сонячне світло, життєву енергію. Зелену тканину брали тоді, коли хотіли надати власнику сорочки потенціалу росту й розвитку, а синю – для спокою й посилення жіночої енергетики. Чорна вишиванка означала втрату й смуток, зазвичай у таких ховали небіжчиків. В білі сорочки вбиралися молоді дівчата, бо білий колір вважався символом чистоти й незайманості.
Орнаменти українських вишиванок поділяються на кілька видів – геометричні (з ліній, трикутників, ромбів та інших фігур); антропоморфні (з людських або напівлюдських фігур); рослинні (з квітів, гілок, листя й дерев); тваринні (з тварин, птахів, риб або елементів їхніх образів, наприклад, очей). Знайшли відображення у візерунках вишивок і природні стихії, здебільшого сонце й вода. Сонце часто зображували як восьмикутник, а хвилясті лінії символізували воду.
Рослини, які вважаються українськими символами – дуб і калина – теж знайшли своє місце на вишиванках. Калина здавна була втіленням краси та нескінченності роду, а дуб символізував життєву силу й чоловічу енергію, тому зображення його листя найчастіше зустрічалося на чоловічих сорочках. Для того, щоб родинне життя було щасливим, вишиванки подружньої пари прикрашали візерунками з виноградної лози та стиглих грон, а хміль і барвінок найчастіше вишивали на сорочках молодих хлопців і дівчат. Зображення маку вважалося жалобним – сорочки з такою вишивкою одягали в пам’ять про загиблих чи померлих родичів.
День вишиванки як свято є відносно новим – його започаткували 2006 року в Чернівецькому національному університеті. Все почалося з того, що студент історичного факультету Ігор Житарюк часто приходив на заняття у вишиванці, і це наштовхнуло його одногрупницю Лесю Воронюк на думку одягнутися в національні українські сорочки всією студентською громадою. Спершу до акції долучилися кількадесят студентів та деякі з викладачів, але невдовзі це красиве свято розповсюдилося по всій країні, а також в українській діаспорі.
Цього дня зазвичай проводяться флешмоби, конкурси майстринь вишивки, виставки національних костюмів. Ці заходи відкриті для всіх охочих і створюють справді святковий настрій. Для школярів організовують майстер-класи з вишивки та конкурси малюнків, музеї й бібліотеки влаштовують тематичні презентації. Соціальні мережі в цей травневий день рясніють яскравими фотографіями радісних людей у вишиванках. Приурочуються до цього свята також різноманітні заходи, спрямовані на популяризацію всього українського – музики, мистецтва, ремесел.
У День вишиванки прийнято займатися благодійністю – можна взяти участь в акції зі збору одягу, зокрема, вишиванок для дітей з малозабезпечених родин чи для воїнів в зоні АТО. Також ця подія – привід згадати про свій родовід і почати його дослідження, щоб зрештою створити справжнє генеалогічне дерево свого роду.
Ще цього дня варто переглянути документальний фільм про вишиванки «Спадок нації», сценарій до якого написано засновницею Дня вишиванки Лесею Воронюк. Прем’єра картини відбулася в 2016 році, й відтоді її встигли побачити в багатьох країнах.
Та найголовніше – щоб приєднатися до цього красивого й позитивного свята, в третій четвер травня достатньо просто одягти улюблену вишиванку і піти в ній на роботу, на навчання чи просто на прогулянку.
Для українців вишиванка – не тільки красива і стильна річ у гардеробі, а й символ національної свободи. Недарма за сталінських часів українських патріотів могли ув’язнити за носіння вишитої сорочки, а під час депортації українців 1947 року в рамках операції «Вісла» їм забороняли брати з собою вишиванки або змушували випорювати орнамент. Це свідчить про те, що тоталітарна влада сприймала вишиванки як символ небезпечної для себе самоідентифікації українського народу.
Вишиванка є уособленням єдності дуже різних українців, попри всі розбіжності в політичних чи релігійних переконаннях. А коли у вишиванки одягаються й за кордоном, при цьому не тільки представники діаспори, а й іноземці, це означає солідарність і підтримку українського народу з їхнього боку.
Вишиту українську сорочку часто називають генетичним кодом нації. Мабуть, кожному, хто відчуває себе українцем і одягає вишиванку, особливо якщо вона передається в родині з покоління в покоління, знайоме майже містичне відчуття долучення до чогось святого, духовного й чистого, а головне – рідного. Адже у вишивку, створену руками матері, бабусі чи прабабусі, неминуче вкладено найсвітліші емоції – любов, піклування та побажання добра.
Святкування Дня вишиванки насправді дуже важливе, бо воно є свідченням поступового повернення українців до своїх джерел, а також підвищення нашої національної свідомості і самооцінки.
Новини Сокирянщини – Північно-Бессарабський край в Україні