Голова Банилівської громади, відомий в краї аграрій, патріот Василь Соломко
Фото pogliad.ua
A
A
A
Тут майже 200 родин індивідуально обробляють землю – вирощують картоплю, овочі та зернові культури
Село Банилів – один із найдавніших населених пунктів Буковинського краю. Перша згадка датується 1433 роком у грамоті молдавського воєводи Олександра Доброго. Однак в архівних документах зазначено, що село вже існувало за часів Шипинської землі, а це ХІV століття.
Банилів населяють надзвичайно працьовиті люди. Лише одиниці поїхали на закордонні заробітки, решта знаходить застосування своїм рукам вдома. Не випадково це село стало центром громади, котра об’єднала сусідні населені пункти Коритне, Бережонку та Бережницю, з населенням майже вісім тисяч людей.
Земляки наприкінці 2020-го довірили очолити територіальну громаду відомому в краї аграрію, патріоту і громадському діячу Василеві СОЛОМКУ (на фото), з ним нещодавно спілкувалися про життя об’єднання, вирішення нагальних проблем, плани на найближчу та віддалену перспективу. Досвіду, знань і завзяття йому не бракує – 2005-2006 року він очолював Вижницьку райдержадміністрацію, з 2015-го – сільську раду.
Банилівська громада готова з усіма проблемами впоратися самотужки, крім однієї – уберегтися від повеней
Земля працює на громаду
– На Буковині не дуже багато сіл, куди б не пустили свої щупальця великі агрофірми чи холдинги. На багаті банилівські чорноземи також претендували великі землевласники, але люди не повірили солодким обіцянкам. Що об’єднало селян у відстоюванні права трудитися біля своєї годувальниці, пане Василю?
– Так сталося, що після розпаювання землі чимало вчорашніх хліборобів розгубилися. Саме через це у багатьох селах родючі землі облогували по кілька років. І коли власникам паїв запропонували здати землю в оренду – заперечень не виникало. В Банилові ситуація була іншою – тут відразу люди взялися вирощувати високодохідні овочі та картоплю. Проте були і такі, котрим уже не під силу було поратися на полі, то вони свої наділи доручили обробляти місцевому фермерському господарству. Отже, у нашому селі ніхто не віддав землю жодним компаніям і холдингам – уся земля працює на громаду. Нині майже 200 родин обробляють свої паї, а ще родичів і батьків, одноосібно. Набули у цій справі добрих професійних навичок, налагодили ринки збуту продукції. До праці залучають своїх дітей і внуків.
– Відомо, що агрохолдинги і фермерські господарства платять до бюджету обов’язкові податки, інвестують певні кошти у розвиток сіл, де орендують землі. Чи сплачують податки ваші земляки-одноосібники?
– На жаль, не всі односельці, котрі трудяться біля землі, зареєструвалися підприємцями, а отже, не сплачують податків, у тому числі й на доходи з фізичних осіб. Це як мінімум 200 гривень з паю. На жаль, права на пряме інспектування у нас немає. Можемо тільки спілкуватися й переконувати. В крайньому разі звернутися до Інспекції з праці, котра може перевірити законність роботи найманих працівників. Також маємо право звертатися до податківців, соціальної служби. Для цього потрібне подання сільської ради. Але ми до цього не вдаємося. Сподіваємося на розуміння і свідомість. Провели вже бесіди з окремими людьми, доводимо, якщо людина обробляє понад 2 гектари, то повинна зареєструватися як підприємець. Мають подати в ОТГ інформацію про орендовані землі. За мінімальними розрахунками ПДФО й оплата за оренду землі становитиме 1000 гривень за пай. Надходження до сільського бюджету за цей вид оподаткування може сягнути до трьох мільйонів гривень. І ми вимушені будемо це робити, бо, наприклад, цього року маємо 3,2 мільйона гривень базової дотації, але наступного року її зменшать до одного мільйона 200 тисяч. А нам же треба платити зарплату техпрацівникам шкіл, розраховуватися за комуналку. Між тим, газ та електроенергія дорожчають постійно. Та й мінімальну зарплату підвищують. Отже, треба постійно шукати додаткові джерела надходження.
– Чи є у громаді приватні підприємства, де можуть працевлаштуватися ваші односельці, пане Василю?
– Звичайно, на території громади діють кілька приватних підприємств, де трудяться наймані працівники. Наприклад, на підприємстві «Шанс», яке створив Василь Андрюк, виготовляють пластмасові вироби – лопати для прибирання снігу, відра, щітки, віники, мітли. Є три фірми з виготовлення металопластикових вікон та дверей, ще одна – дерев’яних, діє кузня, в якій майстри створюють справжні художні вироби з металу. Зарплату в них виплачують доволі пристойну, що стримує земляків від поїздок за кордон. Крім того, ці підприємства наповнюють податками бюджет громади.
Більше проблем – більше можливостей
– Бережниця досі була з Баниловим в одній сільській раді, торік доєдналися Бережонка й Коритне. Отже, у голови громади в чотири рази збільшилося проблем, чи не так?
– Як кажуть американці, що більше проблем, то більше можливостей. Маємо дотаційні села. Приміром, у Бережонці наповнюваність класів у школі – 6-8 дітей. А субвенцію виділяють тим, у кого наповнюваність у середньому – 18,6 учня. Школу там належало б закрити. Як вимагають вітчизняні чиновники від освіти – зробити оптимізацію. Хіба це неправильно? Якщо в малих селах закрити школи, то й життя там почне згасати. Ми всіма можливими шляхами робимо, щоб зберегти школу. Зарплатню виплачуємо повністю. Ще й за престижність додаємо до 20 відсотків. Але виходить, що ми дотуємо її завдяки Банилівській школі, де наповнюваність – 27 учнів. Не маємо проблем по Коритному, де у середньому 18,6 учня в класі. Резерви є. За останні роки у перший клас у Банилові менше, ніж 80 учнів не буває. Дійшло до того, що у школі немає де розмістити дітей. Школа розрахована на 460 учнів, а навчаються 645. Усі коридорні приміщення відвели під класні кімнати, навіть учительську переобладнали під кабінет. Це щоб діти не навчалися у дві зміни. В останні роки традиційно формують по три перших класи.
Але є проблема зі школою у Коритному. Вона стала до ладу ще 1978 року, має напівпідвальні приміщення – сирі, вражені грибком. Якщо терміново не взятися за її ремонт – розвалиться. Ми виготовили проєкт по програмі «Спроможна школа» на 13,7 мільйона гривень. Подали його на експертизу. Сподіваємося, що його затвердять і ми врятуємо приміщення школи.
– А яка ситуація у дитячій дошкільній установі? Чи вистачає місць?
– Звичайно. В Банилові ще кілька років тому гостро стояла проблема дошкілля. Понад 100 дітей перебували у черзі на місце у дитячому садочку. За два роки ми вирішили цю проблему власними силами. Два павільйони обладнали під додаткові три групи.
– Зараз у державі реалізують програму «Доступна медицина». Ваша громада брала в ній участь?
– У Банилові амбулаторія була в аварійному стані. Вже стояло питання про її розвал. Але ми цього не вчинили, навпаки – зробили капітальний ремонт приміщення. З державного бюджету на ці заходи витратили лише 1,1 мільйона гривень, решта – кошти сільського бюджету та місцевих меценатів. По Коритному. Там амбулаторія була у пристосованому приміщенні. Сходи на другий поверх були під кутом 60 градусів – старші люди не могли туди потрапити. Але звільняється приміщення сільської ради, її кабінети ідеально підходять під амбулаторію. Виготовили проєктно-кошторисну документацію. Зробили капітальний ремонт всередині, водопостачання, водовідведення, каналізування. Виділили кабінет для денного стаціонару, здійснення процедур. Ще й буде економія державних коштів завдяки тому, що тут буде віддалене робоче місце.
– Ваше село чимале, доріг у ньому багато. Та й відстань до решти населених пунктів громади неблизька. Чи вдається утримувати їх у належному стані?
– З дорогами у нас були проблеми. Але майже всі відремонтували за допомогою меценатів. Найбільше коштів у цю справу вклало фермерське господарство «Джерело», яке обробляє найбільше паїв у Банилові. Воно ж найбільше податків сплачує – до трьох мільйонів у рік. Долучилися до цієї справи й інші фермери та власники транспортних засобів, які возили гравій на проблемні ділянки дороги. Її впорядкували навіть у напрямку Бережниці, хоча вона обласного підпорядкування. Понад 10 тисяч тонн гравійної суміші використали на ремонт транспортної інфраструктури. Роботи в цьому напрямку тривають. Як і в інших. Бо проблем ще вистачає. І найперша – убезпечити село від руйнівних повеней.
– Банилів чи не щороку затоплює. Чи не можна запобігти лиху?
– Справді, найбільше по течії Черемошу потерпає Банилів. І все через те, що не проводять вчасно руслорегулюючі роботи. Намиті з гравію острівки заважають нормальному проходу Черемошу. Якби програма руслорегулювання була продовжена, у нас би цих проблем не виникало. Протяжність Черемошу по Банилову сім кілометрів. Торік, щоправда, дещо зробили. Але дамби і далі рве. Укріплення дамб аварійні й перша-ліпша повінь знищить їх, бо дамба не укріплена габіонами. Якщо це станеться, то пів села буде плавати. Ми цю проблему озвучували і в районі, і в області, і в Кабінеті Міністрів. Всі знають. БУВР розводить руками – коштів немає. Кошти, кажуть, виділять тільки тоді, коли розмиє дамбу і затопить село. Парадокс. Навіщо допускати до цього?
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області