A
A
A
Помилку Ірина виправила, але колишні почуття стали відплатою
Ірина остерігалася цього дня і чекала його з якимось дивним передчуттям, ніби тривога і радість змішалися в одне ціле. Звісно, такого дня хвилюються усі матері. Принаймні ті, котрі мають дорослих доньок…
Побачити своє сонце
Швидко минають роки. І ось одного ранку твоя дівчинка за сніданком просто так, ніби між іншим, скаже:
– У нас сьогодні будуть гості. Я запросила друга. Він чудовий, мудрий, інтелігентний, начитаний, вродливий. І чимось схожий на тебе, татусю.
Ірина слухала і не могла усвідомити, що її дівчинка стала вже дорослою, самостійною.
– Ви ж у мене сучасні люди, – щебетала Аня, – маєте зрозуміти, що різниця у віці вже давно не важлива для закоханих.
Подальші події Ірина пам’ятає погано…
Готувала вечерю з особливим ентузіазмом. Хотіла вразити майбутнього зятя своїм кулінарним мистецтвом. І коли курка, фарширована яблуками, опинилася у духовці, жінка вирішила присвятити трохи часу собі.
Мимоволі пригадувала своє життя. Мама виховувала її сама, тому важко працювала, щоб дочка була не гіршою за інших. Тоді Ірина цього не розуміла, ображалася, коли мама не давала їй грошей на нову помаду чи блузку. Тепер розуміє: речі – то лише речі, а матуся – воістину свята жінка.
Ірина зрозуміла, наскільки багато мама робить для неї, коли на четвертому курсі змушена була перевестися на заочне відділення. За один з іспитів отримала трійку і втратила стипендію, а згодом її відрахували з державної форми навчання. Вона, відмінниця, змушена працювати прибиральницею, адже кращу роботу студентці знайти було важко. Навіть коли влаштувалася на роботу в турагентство на пів ставки, легше не стало.
Коли дівчина отримала диплом, почала працювати в агентстві повний робочий день. Ненавиділа саму себе за нестандартну зовнішність, за принциповість характеру, за власну, як їй тоді здавалося, таку безглузду моральність. І за важку жіночу долю. Часом зачинялася у ванні, вмикала воду і вмивалася сльозами, бо розуміла, як важко жити у цьому світі, якщо за спиною ніхто не стоїть, якщо нікому подати руку підтримки, якщо нікому захистити. Вона сама прокладала собі дорогу. Дівчині хотілося вити від розпачу та болю. Та за порушення порядку у гуртожитку могли вказати на двері, тому вона тихо скавуліла, як старий побитий пес.
У кожного свій хрест
Дівчина часто повторювала, що у кожного свій хрест, який, як не крути, ніхто замість тебе не понесе. А потім усе змінилося. У її житті з’явився Владлен. Майже на двадцять років старший від Ірини, двічі розлучений, він відкрив дівчині інший світ. Дорогі подарунки, розкішні букети квітів, романтичні та оригінальні побачення. Хіба вона могла встояти? Чи було це тим шаленим почуттям, від якого біжать мурашки по шкірі й втрачаєш здатність мислити логічно? Мабуть, ні.
Коли вони одружилися, у душі оселилося відчуття безпеки та комфорту. Це можна було порівняти з тим відчуттям, коли надворі лютує негода, а ти закутуєшся у теплий плед і дивишся улюблену комедію, розуміючи, що ніяка злива не страшна тобі у рідних стінах.
Хай там як, Ірина любила чоловіка. Інколи вона прокидалася посеред ночі з острахом, що це багате спокійне життя їй лише наснилося. І лише коли торкалася сонного Владлена, з полегшенням зітхала. Жінка повірила, що заслужила своє щастя і більше ніхто і ніколи не зможе його у неї забрати.
Минали роки. Ірина розцвітала. Дочка підростала, а Влад старів. Сімейне життя почало перетворюватися на рутину, яка пригнічувала. Дні минали у чотирьох стінах, за одноманітним приготуванням Владленових улюблених страв. Й жінка вирішила, що годі бути хатньою робітницею.
Роман з Андрієм розпочався якось так несподівано, що Ірина й досі не розуміє, як вона піддалася пристрасті. Пристрасті, яка заледве не зруйнувала її життя. На момент їхнього знайомства жінка вже очолювала своє туристичне агентство. Відкрити власний бізнес їй допоміг чоловік. Точніше, він придбав це агентство у знайомого. Ірина вирішила, що не звільнятиме працівників, основне – щоб добре виконували свою роботу. Андрій же був їхнім закордонним представником і повернувся назад, коли Ірина уже понад два роки керувала фірмою.
Родина для жінки виявилася дорожчою за тимчасове захоплення
Спочатку їхні стосунки були діловими. Але на одній із нарад жінка впіймала на собі пильний погляд Андрія. І він не відвів його, коли зустрівся з Іриними карими очима. Той погляд змусив жінку зніяковіти і почервоніти.
Ірина й не помітила, коли дружні почуття переросли у щось більше. Часто ловила себе на думці, що надто багато часу думає про Андрія. А потім на її столі почали з’являтися скромні букети квітів. Минуло трохи часу – і чоловік уже не приховував, що по-особливому ставиться до начальниці. Ірина вдавала, що нічого не відбувається. Боролася сама з собою. Та її притягувало до молодого чоловіка. Було у цьому щось таке, що заворожувало.
Якось Ірина затрималася на роботі. Не помітила, як опустилися сутінки. Небо затягнули важкі темні хмари. Час од часу їх розрізувала блискавка, лунав грім. Коли жінка вийшла з офісу, на землю впали перші холодні краплини дощу. Вона вже добігала до зупинки, аж поряд із нею пригальмувало авто. Двері відчинилися і з салону вийшов Андрій.
– Я тебе підвезу, – сказав він і, не дочекавшись відповіді, посадив її в авто. І раптом випалив: – Я кохаю тебе!
Ірина не знала, що відповісти. Хотіла сказати, що це неправильно, бо Андрій значно молодший, а у неї є чоловік і дочка. Та замість цього потягнулася до чоловіка й поцілувала його. І цілком втратила здоровий глузд. Лише дощ, що так наполегливо вистукував по склу автомобіля, був свідком їхнього щастя, їхньої пристрасті, свідком її зради.
Їхній роман тривав понад пів року. Ірина майже наважилася зруйнувати власну сім’ю, та доля завдала несподіваного удару.
Ірина одягнула найкращу сукню, зробила макіяж, зачіску. Уже хотіла вийти з дому, та раптом застигла біля дверей спальні. Влад сидів на ліжку й тримав записку, яку сьогодні вранці написав їй Андрій. Жінка зрозуміла це, адже то була серветка з готелю, де вони винаймали номер. Проклятий клаптик паперу виявив її таємницю. А там лише декілька слів, які ще зранку піднімали настрій і змушували душу злітати у небеса: «Ти моя богиня. Кохаю тебе. Твій А.». Ірина прагнула провалитися під землю, аби не почуватися зрадницею, лицеміркою. Вона поглянула на нього і побачила на рідному обличчі гримасу болю й відчаю.
– Ти його кохаєш? – запитав чоловік спокійним голосом.
– Ні! – вона схопила його за руки – Прости мене, прости!
А ще вчора хотіла сказати Владлену, що йде від нього до іншого.
– Ірино, якщо його кохаєш, збирай речі і йди. Я все залишу тобі: і будинок, і бізнес, – але Аня житиме зі мною. Але якщо вирішиш залишитися, то ми вдамо, що нічого не відбулося, і будемо жити так, як досі.
– Владе, ти й Аня – ви моє життя, моє щастя. Іншого не треба…
Ірина наказала секретарці підготувати документи й перевела Андрія на роботу за кордон. Більше вони не бачилися.
Відлуння минулих днів
Жінка поглянула на годинник. Ось-ось має прийти дочка із майбутнім зятем. Невдовзі клацнув замок вхідних дверей і пролунав голос доньки. За мить вона ввійшла у кімнату з величезним букетом бордових троянд.
– Мамо, я поставлю їх у вазу. Це тобі Андрій приніс, – Аня кивнула на чоловіка, який стояв за її спиною.
Жінка глянула на майбутнього зятя. Вродливий, стильно вдягнений. Скронь торкнулася сивина. А погляд той же: пронизливий, торкається самого серця.
– Ти!? – випалила Ірина.
– Я, – Андрій залишався спокійним. – Радий тебе бачити.
– А я тебе – ні! Ти… Ти навмисне закохав у себе Аню, щоб помститися мені.
Андрій підійшов ближче і твердо сказав:
– Один раз ти вже зруйнувала моє життя. Я тебе відпустив, хоча так кохав. Вдруге не вийде. Я кохаю Аню і хочу з нею одружитися.
Ірина нічого не встигла сказати, до кімнати зайшли Влад і Аня. Вона бачила, як світяться від щастя Анині очі.
Андрій запропонував Ані прогулятися, а Влад зізнався, що втомився і йде спати. Раптом у двері постукали. На порозі стояв Андрій.
– Іро, я не відступлю. А якщо Аня почне розпитувати тебе? Чи вистачить у тебе сміливості зізнатися дочці, що ти зраджувала її батькові?
Чоловік повернувся і, зачиняючи двері, мимохіть зачепив вазу з трояндами. Та впала, квіти розсипалися по підлозі.
Ірина, як колись, зачинилася у ванні, щоб виплакати свій розпач і біль. В цей час Аня щасливо усміхалася коханому, який пригортав дівчину до серця, дарував поцілунки, а сам згадував її матір. І лише до троянд, які застелили долівку в коридорі, всім було байдуже.
Адріан САК
Новини Чернівецької області