М. Грицкан: «Одні засинають під мою пісню, інші – прокидаються, а для третіх вона стала як гімн сім’ї…»
Фото надано М. Грицканом
A
A
A
25 січня, у день народження Володимира Висоцького, у Жовтневому палаці Києва відбудеться концертна програма «Я, конечно, вернусь…»
Чернівецький актор і виконавець Михайло Грицкан знає, як це – збирати велетенські зали шанувальників у різних куточках України. Зараз же артист, який є вірним шанувальником творчості славетного Володимира Висоцького, знову замахнувся на нові звершення. Отже, у понеділок, 25 січня, о 19:00 Київ почує, як Михайло Грицкан із друзями величає людину-легенду радянського часу.
– Я щороку організовував вечори пам’яті Володимира Висоцького, але вони проходили у невеличких ресторанах Харкова, Києва, Дніпра.., – розповідає «Погляду» М. Грицкан. – А торік вирішив зробити великий проєкт у день народження В. Висоцького із назвою «Я, конечно, вернусь…». Його пісні виконую я, а також мої колеги по сцені, друзі. І нам вдався цей проєкт, дуже гарно все пройшло, з аншлагом. Хочу сказати, що до того часу в Україні такого великого проєкту, присвяченого Висоцькому у Жовтневому палаці, і щоб зібрав аншлаг – ще не було. Тому торік я зі сцени оголосив, що є гарна ідея щороку в день народження Володимира Висоцького збиратися в Жовтневому палаці міста Києва і робити такий проєкт, де будемо виконувати у різних стилях та жанрах його пісні. На той час мене підтримали і керівництво Жовтневого, і директор «Феєрії», який ставить звук, світло. Але ніхто тоді ще не знав, що буде у нас така пандемія, що лютуватиме вірус, який є страшним не лише для України, але й цілого світу, і став великим гальмом, а для нас, для артистів – тим паче, тому що з березня і по сьогодні шоу-бізнес потрапив у скрутну ситуацію. Ми дуже потерпаємо, адже мусимо утримувати свої колективи музикантів та працівників технічної підтримки. І зараз, цього року, ми знову зібралися, я був у директорів Жовтневого і «Феєрії», кажу, ну що, ми організовуємо концерт, адже людям зі сцени дали слово, що «місце зустрічі змінити не можна, побачимося 25 січня 2021 року о 19:00 у Жовтневому палаці міста Києва». Потім ми вирішили робити цей концерт. Дякувати Богові, що локдаун завершується 24 січня, а 25, вірю, що зможемо провести цей концерт. І справді ми встановили ціни на квитки бюджетні, на 60% дешевше, ніж торік. Усе для того, щоби шанувальники творчості Володимира Висоцького змогли собі дозволити прийти.
«Я вважаю, що Володимир Висоцький є моїм заочним вчителем»
– Пане Михайле, це не секрет, що Володимир Висоцький надзвичайно надихає, Ви ніби тримаєте його за руку і йдете за ним…
– Я вважаю, що Володимир Висоцький є моїм заочним вчителем. Мені пощастило бачити його у житті. Я товаришую з його сином та внуком. Тобто я справді, без жартів, вірю, що і Володимир Висоцький, і наш буковинський композитор Володимир Івасюк – це посланці Господа, які мали прийти і за короткий час принести нам якусь дуже важливу інформацію. Тому що і у Висоцького, і у Володимира Івасюка – всі хіти. Хоча так, здавалося б, не може бути. Значить, не так все просто у цьому житті.
До речі, місяць тому мені наснився Володимир Висоцький, що я був у нього на концерті і після виступу ми відійшли вбік і спілкувалися про творчість. Чомусь він прийшов до мене у сон і ми обговорювали творчість…
«Вдячний татові, що він не кинув мене одразу в той вогонь шоу-бізнесу»
– Якби не були знайомі з В. Висоцьким і не знали його акторської і виконавської творчості, то можна припустити, що Ваше життя пішло б за іншим сценарієм?
– Скоріше за все, я продовжую його справу. Адже для мене, як і для нього, першочергово важливі тексти. Він взагалі казав: «Я не співак, я просто поет-пісняр, який ставить власні вірші на музику». Не знаю, я думаю, що, можливо, якби я не знав Володимира Висоцького і його творчість, то моє життя склалося б по-іншому. Але насправді у мене з дитинства була мрія стати, в першу чергу, актором, а потім вже – все решта. Але так трапилося, що мій тато вважав, що професія артиста чи актора це несерйозно і не дуже то й потрібно для того часу. Тож він мене дав не туди, куди я хотів. Але не так все у житті просто, як ми інколи думаємо. Сьогодні я, навпаки, вдячний татові, що він не кинув мене одразу в той вогонь шоу-бізнесу. Не знаю, чи було б це краще, чи було б значно гірше. Тому що коли пішов у професійну творчість, то я вже був дорослою людиною, яка пройшла певний відрізок життя, розумів що роблю, для чого і кому. Звичайно, на початку моєї творчості це була така спрага співати та знятися в кіно, стати відомим… І коли дійшов до певного періоду, коли вже мав у своєму арсеналі багато пісень, а за плечима – величезну кількість концертів та гастролей, те першочергове бажання успіху і слави кудись поділося. На зміну йому прийшло ясне розуміння, що мої пісні, виступи і живі зустрічі з глядачами потрібні не лише мені, але й всім людям, які приходять на мої концерти. Коли люди почали мені писати. З’ясовується, одні засинають під мою пісню, інші – прокидаються, а для третіх вона стала як гімн сім’ї, тому що познайомилися чи навіть одружилися під мою пісню. Було й таке, як одна жінка написала, що «Мамина пісня» врятувала її від самогубства. І коли я зрозумів ці речі, що музика потрібна людям як ліки, то дарую шанувальникам вже зовсім іншу музику і в мене до творчості загалом змінилося ставлення. Це значно більше, аніж коли б я переймався суто за персональну славу і успіх.
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області