Про це розповідає Наталія Ткачук-Туркевич, майстриня Днями довелося піти у маминих справах у соцзабез. Знаючи, які там черги, вирішила сама туди піти, щоб мама зайвий раз не наражала себе на небезпеку зараження COVID-19. Та й в громадському транспорті для неї туди добиратися – сумнівне задоволення.
Тож заходжу, а коридор набитий пенсіонерами і молодими мамочками, тобто людьми, які належать до першої групи ризику інфікування. Всі стоять ледь не впритул, обмінюються своїми негативними емоціями з приводу роботи соцзабезу. Але я ж у це все не вірю, я вірю тільки тому, що бачу своїми очами і чую своїми вухами.
З усіма привіталася, озвучила з якого приводу прийшла. Черговий мені тицьнув замусолений папірець із цифрами і сказав телефонувати за цим номером, вказавши на стаціонарний телефон у коридорчику. У цей час по телефону дуже емоційно розмовляла жінка похилого віку, звичайно, без маски.
Довкола столу сиділи люди, які заповнювали якісь папери і водночас коментували те, що діється навкруги. Вловивши мій погляд у бік телефону, мені одразу повідомили, що до нього тут черга. Хоча за будь-яких обставин я б до нього не підійшла і не взяла б в руки, і не підносила б до свого обличчя цей розсадник COVID-19!
Але люди по ньому спілкуються! Ще й так емоційно! Черга стоїть! Я навіть боюся уявити собі, скільки людей за день бере цю слухавку і скільки людей опісля занедужують і дивуються – де ж це вони підчепили???
Ці думки у мене промайнули за секунду, далі розпочинається найцікавіше – я запитую у чергового – де у вас антисептик, щоб обробляти телефон і руки? Він на мене глянув, як на істоту з іншої планети і каже – а ще чого (?), скажіть дякую, що ми тут вам взагалі телефон поставили!
Ну так, уклін вам у ніжки! Як же без цього у Чернівцях захворюваність би збільшувалася? Молодці, стараєтесь! Просто супер, немає слів!!! Намагаюся достукатися до його свідомості, кажу, що потрібно це питання розуміти і чую у відповідь – тобі не подобається, телефонуй зі свого телефону, ходять тут усілякі, хочуть, щоб довкола них земля крутилася! Що ти від мене хочеш, моя справа нікого всередину не впускати, а ви тут собі робіть що хочете!
Загалом, зрозуміла усю беззмістовність цієї розмови. Розпочала телефонувати за вказаним номером, звичайно зі свого телефону, навіть не знаю, скільки разів я його набирала. І раптом – о, радість! На якийсь енний раз підняли слухавку. Розповіла про ціль свого візиту, відповіли, аби дві хвилини зачекала. Точно через дві хвилини мене закликали всередину, строго так подивилися, чи я в масці. Ну, я ж людина доросла, розумна і відповідальна, яка сама про себе піклується, тож звичайно, що без маски я б туди за будь-яких обставин не пішла. Далі мені наказали відійти на інший кінець столу і підштовхнути паспорт.
На запитання про антисептик біля телефону для відвідувачів, службовець оглухла і оніміла. Але протягнула мені свою ручку для підпису, яку я мала б взяти руками (до того її забруднили тисячі рук і заплювала така ж кількість ротів). Загалом, розписалася я в потрібному місці і мені кажуть – беріть свій пакет. Щиро вам, звичайно, вдячна!
Те, що цей пакет з продуктами мама повинна була отримати у квітні, коли вона взагалі не виходила з дому, (а зателефонували їй 13 серпня і сказали: заходьте, ваш пакунок готовий) то, звісно, це дрібниці – пів року ж ще не минуло.
Проте аж надто неприємно стало у той момент, коли побачила, що цей пакет з продуктами стоїть не на столі, там де урочисто підписують папери про його отримання, а під столом, з боку. Якщо відверто, то не знаю, що в тому пакеті, не розкривала і не дивилася, але невже не можна покласти його на стіл, а не на підлогу, якою ходять тисячі людей???
Чому не можна працівникам соцзабезу ставитися до пенсіонерів і мамочок з повагою, нормально, як би вони хотіли, щоб ставилися до них? Чому вони думають про свою дистанцію і безпеку, але їм нахчати на решту? Невже у них немає ані стареньких батьків, ані маленьких дітей? Ніхто не примушував цих людей йти туди працювати, це їхній вибір, повинні розуміти, що літнім чернівчанам доведеться, можливо, пояснити декілька разів, що вони погано чують, а коли співробітники соцзабезу бубнять через маску на відстані двох метрів, то не почують і не розберуть взагалі нічого!
Чимало з них читають по губах! Чому не можна виділити цим співробітникам прозорі захисні щитки? Загалом, від цих відвідин емоцій у мене через край! Вважаю, що залишати цю ситуацію так ніяк не можна! Якщо таке відбуватиметься і надалі, то зараза буде лише набирати оберти і ми ніколи її не подолаємо!
Усім здоров’я і добра! Не будьмо байдужими один до одного.